Іван Котляревський - Енеїда [Энеида]

А хто прудився у кабиць – даний рядок, а відтак і вся змальована тут картина нічного козацького табору, є віддаленою ремінісценцією української народної картини «Козак Мамай», зокрема одного з її численних варіантів, підписуваного:

У п'єсі «Наталка Полтавка» І. Котляревського цей крилатий гумористичний вираз уже прямо спливає в тексті, одначе дещо змінений відповідно до поетично-молодечої вдачі сироти «без роду, без племені» Миколи. Збираючись іти шукати долі на Чорноморію, куди переселилася частина запорожців, Микола говорить: «Люблю я козаків за їх обичай! Вони коли не п'ють, то людей б'ють, а все не гуляють… Я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити» (дія друга, ява перша).

Прудитися – виганяти бліх з одягу на вогні. Також бити воші.

Кабиця – тут у значенні: похідне польове вогнище. Зараз на півдні України кабицею називають літню піч надворі.

Дутеля з'їсти – померти. Дутель – порожній горіх.

Хто не сусіль, тому кабаки – сусіль – те саме, що «шасть», «шмиг», тобто втекти. Кабаки дати, втерти – покарати. Отже: хто не втече, тому погибель.

І коси на траву найшли – всупереч приказці «Найшла коса на камінь» аркадяни косять рутульців, мов траву.

Комлицькой буркою прикрили – тобто калмицькою.

І в тарадайці напирають – тут у травестії вживається слово «тарадайка», так само як раніше бендюги, замість того, щоб сказати «бойова колісниця».

Юнона в котика з ним грала – дитяча гра «в котика й мишки»: мишка втікає, котик її доганяє.

В кереї бідного Сихея – тобто в киреї чоловіка Дідони, убитого її братом Пігмаліоном. Лише один раз І. Котляревський називає покійного чоловіка Дідони по імені.

Не гречі – нечемно, не ґречно.

Таку Юнона зливши кулю – злити кулю – вчинити несподіванку, фокус, хвацько обернутися.

Перевернувшися в зозулю – зозуля, поряд з павою, вважалася священним птахом Юнони.

У Вергілія названі тут Оре, Парфен, Пальм не рутульці, а троянці (Вергілій. – Кн. 10. – Ряд. 750 – 832), отже, їх Еней убити не міг. Пальма убив етруський цар Мезентій; Оре і Парфен загинули від руки мезентійського воїна Рапона. Лутаг і Лавз – воїни з рутульського стану.

Витерти ворсу – тут у значенні: дати прочуханки, побити.

Варяниця, варениця – виготовлений для вареників, розкачаний на коржик шматочок тіста, зварений без начинки разом з варениками і разом з ними поданий на стіл.

Підкоморій – дворецький, наглядач і розпорядник при королівському дворі у Польщі.

Любистком мухи обганяв – на Україні любисток – перше зілля, яким обкладають покійника.

Гайстер – айстра.

Запхнули за щоку п'ятак – у статті невідомого автора про українські похоронні обряди і повір'я в журналі «Киевская старина» читаємо: «Що стосується монети, то інколи її вкладають в рот покійникові за ліву щоку, а інколи зав'язують в платок і кладуть за пазуху, теж з лівого боку. Відносно мети цього обряду я там чув (у селі Краснопілля в десяти верстах від Коропа. – О. С.), між іншим від людини грамотної, буквальне повторення класичного вірування, що вона потрібна для плати за переїзд через річку на паромі» (К. с. – 1890. – Т. 30. – Кн. 8. – С. 332 – 333).

Тогді якийсь їх филозоп – тобто бурсак, студент вищого, останнього, класу (з дворічним, інколи трирічним строком навчання) в духовних школах. Іван Франко до примовки «фільозоф: обутий, а сліди босі за ним» дає таку примітку: «В давніх школах студенти двох найвищих клас… Такі філософи дуже часто не кінчали науки, пускалися на мандрівку, робилися дяками або писарями, бували іноді душею корчемних компаній, які забавлялися своїми фіглями, але при тім бували також предметом насміху для багатших господарів» (Франко. Приповідки. – Т. 3. – С. 250). Образ такого дяка Галушкинського, під явним впливом «Енеїди», та пародію на його надгробне слово дає Григорій Квітка-Основ'яненко в повісті «Пан Халявський» (1840).

Паллантей. – столиця царя Евандра.

І всі асесорського чина – тобто згідно з «Табелем про ранги», введеного Петром І для всіх, хто перебував на державній цивільній і воєнній службі, чину колежського асесора. «Табель про ранги» поділяв усіх чиновників на чотирнадцять класів, від найнижчого (колежського регістратора) до найвищого (у цивільній службі – канцлера, у воєнній – генерал-фельдмаршала). Колежський асесор, рахуючи від найвищого, – восьмий клас, у армії йому відповідав чин капітана. Для основної маси служилого люду, який, згідно з положенням того ж «Табеля», починав службу з найнижчого щабля, чин колежського асесора був вершиною кар'єри. Вище піднімалися одиниці. Це були якраз ті винятки, що підтверджують правило. Піднявшись до восьмого класу, одержували потомствене дворянство (було ще особисте дворянство).