Іван Котляревський - Енеїда [Энеида]

Геленор – троянський воїн, син лідійського царя і рабині Лікімнії (Вергілій. – Кн. 9. – Ряд. 544 – 549).

Лик – у Вергілія Лікос (Вергілій. – Кн. 9. – Ряд. 556 – 566).

Верлань – крикун.

Кундель – вівчарка степової породи.

І, мов на поступки, хотілось Рутульцям перегону дать – змагаючись у бігах наввипередки чи що інше, буває, ідуть на поступки, скажімо: «починай бігти першим». Як у шахматах, починаючи гру з явно слабішим противником, інколи дають фору – знімають з дошки якусь фігуру.

Пробралися подуть тичок – тобто помірятися силою в поєдинку, бою. У народних казках герої інколи, перш ніж почати поєдинок, а то й перериваючи його, дмуть тічок (місце поєдинку), щоб в такий спосіб виявити, хто з них сильніший.

Лигать латинськії потапці! – потапці – особливо злиденна страва: хліб, накришений у посолену воду. Нар.: Лигай потапці, впустивши в юшку (Номис. – С. 235).

По-сербськи величали віру – тобто лаялися нецензурними словами.

Голіаф – біблійний велетень і силач.

Один дражнився Битіасом – травестійне обігрування імені троянця Бітій у Вергілія.

Із Кочубейським він Тарасом – мається на увазі слуга великих магнатів, князів Кочубеїв, які мали маєтки в Диканьці, самій Полтаві, інших місцях. Котляревський добре знав Кочубеїв і їхнє оточення. Одному з них, Семенові Михайловичу Кочубею (1778 – 1835) присвятив власноручно підготовлене видання «Енеїди» (1809).

Стратилат – воєначальник, ватажок війська.

Келебердянськая верства – локальна приказка. Матвій Номис до приказки «Випросталась, як семисотна верства» дає таку примітку: «Семисотні верстви були за цариці Катерини. По старих шляхах вони ще й тепер (середина XIX ст. – О. С.) іноді є: дубові, високі. Пирятинська верства теж семисотна, – себто верства, що вони стоять по старому шляху з Переяслава у Лубни» (Номис. – С. 288).

Келеберда – містечко Полтавського полку.

Попав богиню камнем в лад – тобто в лоно. Тут: лоно – низ живота.

Генеральний обозний – одна з вищих посад у гетьманському уряді на Україні. У його віданні була організація і постачання війська, артилерія. Генеральний обозний також брав участь у зносинах з іншими державами, переговорах з іноземними послами, засідав у генеральному суді. Були також полкові обозні.

Біжать в олимпську карвасар – йдеться про одну з давніх форм народного судочинства, щось близьке до третейського суду чи суду честі (відповідно в російського народу – «на миру»). Обрані громадою авторитетні люди вислуховували обидві сторони і тут же виносили своє рішення. Слово «карвасар», як і сама інституція суду на ярмарку, давнє, уже в часи Котляревського можливо сприймалося як архаїзм.

Як грек на ніжинські ковбаси – це вже друга згадка про греків-колоністів на Україні (див. коментар: IV, 125). Нар.: Ласий, як до ковбас. Ласий на ковбаси (Номис. – С. 98).

Я намочу вас в шевський квас – шевський квас – розчин дубильної речовини для вичинювання шкур.

Запру в смирительних домах – такі будинки були введені при Петрі І для ув'язнення за порівняно незначні злочини. Коли перед судом поставала особа з привілейованих станів (а богині ж сюди належать), вона по можливості відбувала покарання в такому будинку, а не в тюрмі. Як місця ув'язнення ці будинки припинили існування у 1884 р.

Жінок там на тютюн міняють – ще один, уже третій (див. коментар: III, 3; IV, 126) відгук у поемі пісні «Гей на горі та женці жнуть». Тут ремінісценція рядків:

В античній міфології Венера традиційно прихильна до Марса – бога війни. Тому природно, що тут вона виступає ще й в образі маркітанки. Останні супроводжували армію в походах, торгували різними продуктами, напоями, предметами солдатського вжитку.

І бите з ними м'ясо їла – тобто м'ясо настріляної дичини.

Літературознавець Юрій Івакін слушно вказує на перегук епізодів із побуту небожителів у шостій частині «Енеїди» з творами Шевченка останніх років життя: «Юродивий» (1857), «Муза» (1858), «Слава» (1858), «Гімн черничий» (1860). Коментуючи рядки вірша «Слава»: