Іван Котляревський - Енеїда [Энеида]

Пальонка – вид горілки.

І приколов його, як квітку, Що баби колють на намітку – намітка – святкове вбрання одруженої жінки; довге, мало не до землі, покривало, яким зав'язували поверх очіпка голову. Прийнято було покійницю в домовині покривати зверху наміткою. Інколи до намітки пришпилювали воскову квітку.

Агапій Шамрай так коментує це місце: «Слимаки – монастирські служки… І знову в цій строфі – яскрава картина з побуту школярів старих часів («курохватів»), які добували собі прожиток не завжди достойними способами. Цікаво відзначити, що для них господарі, у яких вони крали, то «вороже плем'я» – Гевали і Амалики. За біблією, Амалик – родоначальник племені амаликітян, що ворогувало з євреями, а Гевал – назва народу арабського походження – гевалітян, – що так само ворогував з Ізраїлем. Звідси в біблії, а потім пізніше і в мові духівництва ці назви стали загалом означати людей «чужих», «ворожих». Причому назву «гевал» вживали в зневажливому значенні – простак, грубіян та ін. Це зневажливе ставлення до міщанства і селянства з боку школярів типове для тих часів, коли навчальні заклади були ізольовані, користувалися самоврядуванням, і школярі, або «спудеї», розвивали в собі професіональну замкненість і деяку погорду до інших «неосвічених» станів. (Так само, як, наприклад, для німецьких студентів середньовічних університетів, всі, хто не належали до «ученого стану», називались звисока «філістімлянами», або скорочено – «філістерами». Знов-таки біблійна термінологія – філістімляни – народ, що ворогував з євреями)» (Котляревський І.П. Повне зібр. творів: У 2 т. – К., 1952. – Т. 1. – С. 525 – 526).

Що роблять часто і дяки – мандровані дяки, бурсаки.

Дали рутульцям накарпас – дали прочуханки.

Кал – грязь.

По сам пас (пол.) – по пояс.

Волсент – проводир кінноти латинян.

Уже знайома нам бурсацька макаронічна мова (див. коментар: IV, 46 – 47). Переклавши латинські слова, слід читати:

На що ж розраховував Низ, звертаючись до Волсента на бурсацькому арго? Щоб збити з пантелику, виграти час, затримати піднесений над головою друга палаш. А ще мав надію, що Волсент хоч на якийсь момент прийме його за людину з свого табору, адже зрозуміле тільки бурсакам арго служило свого роду паролем.

Ці строфи написані в дусі народних голосінь матері за сином-одинаком.

Що мов на його сап напав – тут сап – утруднене, свистяче дихання через закладений ніс.

…Брат брата в батька луплять – лаються.

Так в мідні клекотить гарячій – мідня – підприємство, де плавлять мідь.

Так в кабаці кричить піддячий – кабак (рос.) – шинок. У старі часи було прийнято різні урядові укази та розпорядження читати в людних місцях: на ярмарках, площах, у шинках тощо. Звичайно, піддячому особливо доводилося підвищувати голос у шинках, щоб перекричати п'яний гамір.

Парнас – гора в Греції, де, за міфологією, перебував покровитель мистецтв Аполлон і музи.

Пегас – у грецькій міфології – крилатий кінь. На вершині гори Гелікон вибив копитом джерело, з якого пили воду музи і яке давало натхнення поетам.

Якраз і тарани вродились – тарани застосовувалися під час штурмів фортець. Тяжку, оббиту металом колоду підвішували на канатах чи ланцюгах на поставлених на колеса поперечках. Таран підкочували до кріпосної стіни чи то брами і, розгойдуючи, били в неї колодою. Оббитому металом чи цілком металічному передньому кінцеві колоди інколи надавали форму баранячої голови. За аналогічним принципом працювали тарани – дерев'яні довбні – в олійницях. Підвішеними до стелі таранами підбивали клини, які притискали прес, що вичавлював з відповідно підготовленого насіння олію. Застосовувалися тарани і для пресування воску на воскобійнях. Тут продовжується розпочате у четвертій частині «Енеїди» травестійне обігрування, комічне зниження зброї, бойового обладунку двох воюючих армій, ототожнення їх з предметами господарського вжитку. До того ж, всі давніші види зброї беруть свій початок від предметів господарського вжитку (ті ж тарани, вся холодна або ще говорили – біла зброя, певною мірою і вогнепальна). Замість бойових таранів рутульці використовують довбні з олійниць, якими проти фортечних укріплень нічого не вдієш. Тимчасом у наступній строфі з їх допомогою військо Турна валить браму.