Тарас Шевченко - Кобзар [Вперше зі щоденником автора]

З подагрою і подушками,
З трьома, чи й більше, лікарями
Із-за німецької землі
Весною пана привезли —
Самого тілько. Де ж ті діти?
Дочку на хорта проміняв,
А сина в карти проіграв!
(І так трапляється на світі!
А що ж ми маємо робить?)
Отож взяли його лічить.
Лічили, аж утрьох лічили,
Уже чого з ним не робили?
Та ба… Не буде вже грішить.
А ще б хотілося… Простила!
Святого зілля наварила…
І, милосердая, з села
Лічити ворога пішла!
І лікарів отих просила,
Щоб пана зіллям напоїть,
Хрестилася, що буде жить!
Та лікарі не допустили,
Прогнали, трохи ще й не били,
Взяла горщечок та й пішла,
Ідучи, діточок згадала…
Заплакала… І жаль їй стало,
Що панові не помогла!

Весна зиму проганяє,
І зелений по землі
Весна килим розстилає,
Із ірію журавлі
Летять високо ключами…
А степами та шляхами
Чумаки на Дін пішли.

І на землі і на небі
Рай, і я не знаю,
Якого ще люди раю
У Бога благають?
А тим часом непрощéнний
Грішний умирає.
Уже його, лукавого,
Сакраментовали,
Клали долі на соломі
І стелю знімали,
Не вмирає… І лікарі
Нічого не вдіють!..
Якось трохи полегшало,
«Покличте Лукію…» —
Шепнув, та аж затрусився…
Привели в палати
Мою відьму… І лікарі
Вже стали благати,
Щоб помогла… Прийшла вона
І у ногах стала,
І ни´щечком за грішного
«Отче наш» читала.
Пан неначе прокинувся,
Глянув кругом себе
І на неї… та й закричав:
– Не треба! не треба!
Іди собі! або стривай…
Чи ти не забула?
Прости мене! прости мене!.. —
І сльози блиснули
Вперше зроду… – Я прощаю…
Я давно простила… —
І свічечку дала в руки,
І перехрестила.
Заснув ворог перед нею,
Як тая дитина,
А її за свою душу
Молитись покинув.

Сорокоусти наймала,
У Київ ходила
Та за пана покойного
Гóспода молила.
І восени вернулася
В село зимувати,
Ніби матір, привітали
Ласкáві дівчата.
І знов стали на досвітки
До неї ходити,
І знов стали, як матері,
Лукії годити.
А вона їх научала,
Як на світі жити.
Розказує, як і вона
Колись дівовала,
І як пана полюбила,
Покриткою стала.
І як стри´гою ходила,
Близнят породила,
Як блукала з циганами,
І як її вчила
Лікарювать Маріула.
І все, що робилось,
Усе, було, розказує,
Аж плачуть дівчата,
Та хрестяться, жахаються,
Ніби пан у хаті.
А вона їм розказує,
Просить, заклинає,
Щоб з панами не кохались!.
Бо Бог покарає.
Що підете ви по світу,
Так як я ходила,
Батька, матір погубите,
Як я погубила.
Дітей своїх на сміх людям
Пустите по світу,
Так як я… як я… пустила…
Діти мої! діти!

Отак вона научала.
Дівчата хрестились
Та плакали, а уночі
Пани все їм снились,
І з рогами, і з хвостами,
Одрізують коси,
Та кусають, та сміються,
І простоволосих
На собак тощо міняють,
У дьогті купають,
І виводять на улицю,
І людей скликають
Дивитися. Отаке-то
Дівчаточкам снилось,
А все-таки на досвітки
До неї ходили.

Прийшла весна зеленая.
Стара моя встала,
Пішла в поле шукать зілля,
Та там і осталась…
І обідать, і вечерять
Варили дівчата,
Та не знали, де ділася
Їх нерідна мати.
Пастухи в селі сказали,
Що коло могили
У калюжі стару відьму
Чорти задавили,
Найшли її, громадою
Без попа сховали,
І в могилу осиковий
Кілок забивали.
А дівчата уквітчали
Могилу квітками
І осику поливали
Дрібними сльозами.
І виросла на могилі
Осика заклята.
Отам відьма похована.
Хрестітесь, дівчата.
Хрестітеся і не кваптесь
На панів лукавих,
Бо згинете осміяні,
Наробите слави.

Згадайте, братія моя…
Бодай те лихо не верталось,
Як ви гарнесенько і я
Із-за решотки визирали.
І, певне, думали, коли
На раду тиху, на розмову,
Коли ми зійдемося знову
На сій зубоженій землі?
Ніколи, братія, ніколи
З Дніпра укупі не п’ємо!
Розійдемось, рознесемо
В степи, в ліси свою недолю,
Повіруєм ще трохи в волю,
А потім жити почнемо

Меж людьми, як люде.
А поки те буде,
Любітеся, брати мої,
Украйну любіте
І за неї, безталанну,
Господа моліте.
І його забудьте, други,
І не проклинайте.
І мене в неволі лютій
Інколи згадайте.

Ой одна я, одна,
Як билиночка в полі,
Та не дав мені Бог
Ані щастя, ні долі.
Тілько дав мені Бог
Красу – карії очі,
Та й ті виплакала
В самотині дівочій.
Ані братика я,
Ні сестрички не знала,
Меж чужими зросла,
І зросла – не кохалась!
Де ж дружина моя,
Де ви, добрії люде?
Їх нема, я сама.
А дружини й не буде!