Тарас Шевченко - Кобзар [Вперше зі щоденником автора]

«Братчики»…Антикріпосницькі, антимонархічні та національно-патріотичні настрої молодих українських інтелігентів з числа викладачів та студентів Київського та Харківського університетів вилилися у створення наприкінці 1845 та на початку 1846 років таємного товариства, яке дістало назву Кирило-Мефодіївського товариства, або Братства (первісна назва: «Слов’янське товариство св. Кирила і Мефодія»). Засновниками його були М. Костомаров, М. Гулак та В. Білозерський. Членами товариства стали О. Маркович, О. Навроцький, І. Посяда, Д. Пильчиков, О. Тулуб. Шевченко підтримував дружні стосунки з братчиками і брав участь у їхніх зібраннях; формального членства його у товаристві слідство не довело, фактично ж Шевченко був не тільки своїм серед братчиків, але й вирішальним чином упливав на них у революційному дусі.

Програмні і статутні документи Братства відбивали ідеї та настрої цього кола і з цього погляду були плодом колективної думки, хоч мали і свого автора. Ним був М. Костомаров.

Розповівши про біди України під московським ярмом, автор «Книг битія…» каже, що «встане Україна з своєї могили і знову озветься до всіх братів своїх Слав’ян, і почують крик її, і встане Слав’янщина, і не позостане ні царя, ні царевича, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сиятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа – ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні в Хорутан, ні у Сербів, ні у Болгар». Постане вільний союз слов’янський, і в ньому Україна буде «неподлеглою Річчю Посполитою» (республікою). «Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: „От камень, него же не берегоша зиждущиї, той бисть во главу угла!“ [7] Микола Костомаров . Книги битія українського народу. – Авгсбург, 1947, с. 3—24. »

Літературним зразком для Костомарова були Міцкевичеві «Книги народу польського і польського пілігримства», але змістом його «Книги битія…» – цілком оригінальні, відрізняючись, зокрема, своїм антикріпосницьким пафосом та, попри україноцентризм, солідарним почуттям до всіх слов’янських народів, включаючи поляків та росіян.

Ідеї кирило-мефодіївців принципово відрізнялися і від ідей російських слов’янофілів, помимо деяких моментів схожості. Поряд з думками, близькими до типових слов’янофільських кліше, тут були й ідеї, зовсім нечувані для «класичного» слов’янофільства, ідеї демократичні і об’єктивно революційні на той час. Це – ідеї соціальної рівності та політичної свободи, гостре засудження самодержавства і панства, експлуатації, закріпачення України, слова гніву на адресу Петра І та Катерини II за поневолення України, та й взагалі на адресу царизму; схвальна згадка про декабристів; ідея федеративної республіки. У «Книзі буття українського народу» з великою силою і пафосом звучить ідея національної і політичної суверенності України і водночас ідея рівноправності всіх слов’ян. Це ті ідеї, що панують і в поезії Шевченка.

В історії придушення царизмом українських рухів викриття (за доносом провокатора) і розгром Кирило-Мефодіївського братства – одна з найтрагічніших подій, з найдалекосяжнішими наслідками. Була зупинена хвиля національного відродження, що обіцяла стати високою і могутньою. Була в зародку придушена, покарана і розсіяна молода талановита національна інтелігенція і на десятиліття затримане її формування в подальшому.

Слідство не довело членства Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві («действовал отдельно, увлекаясь собственно испорченностью»). Але ореол його поезії осявав і діяльність братчиків, і саме ім’я братства, а отож збільшував його небезпечність в очах уряду. Тому, вважало слідство, «по возмутительному духу и дерзости, выходящей из всяких пределов, он должен быть признаваем одним из важных преступников».

Тому й покарано його найтяжче: «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений».

Пропозиції Третього Відділення про покарання кирило-мефодіївців Микола І підтвердив. Лише у вироку Шевченкові з’явилося додаткове формулювання: «под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать». Його додав сам Микола І. Пізніше Шевченко скаже, що навіть трибунал під головуванням самого сатани не міг би придумати для нього жорстокішої кари…