Тарас Шевченко - Кобзар [Вперше зі щоденником автора]

Можливо, те, що Шевченко як цілком оригінальний мистець випадав з академічного шаблону, і зумовило як певну його неувагу до академічних завдань в останні роки перебування в Академії, так і те, що він утратив репутацію блискучого учня, яку мав спочатку. Натомість Шевченко, не ламаючи себе на догоду академічним шаблонам (хоч багато в чому і зазнавши впливу Брюллова), успішно розвиватиме свій неабиякий талант рисувальника, портретиста, живописця, а згодом і гравера.

Перша поїздка в Україну…Шевченко тужив за Україною і жив надією побувати на батьківщині після дванадцяти літ розлуки. Його охоплювали суперечливі передчуття й сподівання. З одного боку, в петербурзькому «гнилому болоті» він постійно уявляв картини мальовничої України, гіркі дитячі спогади забувалися, перекривалися світлими, дорогими, яких теж було немало, а романтичні картини героїчної історії народу не могли не кидати свій відблиск і на його образ взагалі. Шевченко поривався в Україну, але боявся розчарувань. І тяжкі розчарування не забарилися, але було й відкриттянових сил і надій.

Кілька перших місяців перебування в Україні навчили Шевченка бути розбірливішим у стосунках з новими приятелями з українського панства.

Йшлося не тільки про розчарування в тих або тих його представниках. Воно, українське панство, було тільки частиною, і не головною, величезної кріпосницької структури, що душила селянство насамперед, але також лягала гнітючим тягарем на всі вияви національного життя. Все це і побачив, відчув Шевченко за оті кілька місяців своєї першої поїздки в Україну, – і якщо до того й мав якісь ілюзії, то тепер їх позбувся.

Відбувається дуже важлива зміна в настроях і поглядах Шевченка, що знайде вираження в зміні мотивів його поезії. Так народжується антицаристська, антиколонізаторська політична лірика Шевченка, яка, разом з багатим емоційним спектром викриття кріпацтва й оскарження українського панства, надасть основний зміст поезіям рукописної збірки «Три літа».

У світовій поезії політична лірика представлена багатьма блискучими зразками. У жанрі цьому вироблено свій канон: інтелектуально і емоціонально наснажена поетична декларація, глибокий розвиток дорогої авторові ідеї, нерідко з пророчим пафосом. Усе це є і в Шевченка. Але є в нього й інше, в чому й полягає неповторність його політичної лірики. А саме: «діалектичний» характер рефлексії, яка не тримається наперед намислених меж, увесь час долає саму себе, поривається вусібіч і через свою внутрішню муку приходить до максимальної об’ємності і відкритості (тобто принципової незакінченості – як запит до майбутнього).

Шевченко сказав землякам страшну правду, якої вони воліли не бачити, і він у своїй звазі почувався самотнім – як «юродивий» або як біблійний пророк:

На таку апокаліптичну картину, здавалося б, немає розради. Але серце плаче, просить «святої правди на землі». І поет – уперше з такою силою і пророчою звагою – ставить на кін історії своє Слово правди:

І знов-таки – після такої вищої градації пристрасті – суто шевченківський катарсис: звертання до вічної людяності та до дівочого серця в його щирості – як до найістиннішої віддяки:

Ось на цьому величезному і трагедійно осяяному душевному просторі між двома полюсами – лагідної ніжності й скорботного гніву – й чинилася Шевченкова поезія, а звідси й усе нестримне вирування її самовладних голосів.