ЛІНА КОСТЕНКО - СКІФСЬКА ОДІССЕЯ

Велике Сонце над Великим Лугом.

Великий Сон Великої Ріки.

Пустельний простір, як душа без міфа.

Сопілку Пана уловляє слух.

Жона якогось царственого скіфа

зеленим шовком виткала цей луг…

Можливо, грека трохи дивували

суворих скіфів грізні ритуали.

Він, може, часом щось і не второпав,

а часом грек, бувало, й торопів.

У нього ж все — акрополь і некрополь,

а тут степи, — що неба, що степів!

Наприклад, їхній звичай похоронний.

Що б тут робив міфологічний дід?

Тут, може, треба декілька Харонів —

царя транспортувати на той світ.

Бо їде цар з рабами і скарбами,

царя везуть вози і шарабани.

Жертовна кров стікає з вівтаря,

ревуть бики, мекекають овечки.

І мертві слуги мертвого царя

тримають мертвих коней за вуздечки.

Страшне у скіфів дійство похоронне!

Ольвійський грек, бувало, похолоне.

Спочатку возять мертвого царя,

щоб сорок днів усі за ним ридали.

Рабиня, як зацьковане звіря,

тремтить, чекає, що її придавлять.

Мужів найкращих пробирає дріж.

Отак живеш, стараєшся, воюєш, —

обличчя дряпай, вухо собі ріж,

щоб кожен бачив, як ти пасіюєш.

Коли вмирає простий чоловік,

хіба ж затіють стільки камуфлету?

Меч, лук і стріли. Ратище під бік.

Конини шмат. Підстилка з очерету.

Царя ж везуть, одягнутого в плис,

у захололій капсулі із воску.

Селера і товчений кипарис

зробили з нього мумію заморську.

На всі димки далеких кочовищ,

де по степах отари, наче хмарки,

щоб вибігали люди з таборищ

і похиляли голови номархи.

І, склавши честь, нападавшися ниць,

відбувши всі печальні ефемери,

у золотих оздобах багряниць

везуть царя в країну царську — Герри.

За ним ідуть на той світ, бо він цар,

наплакавшись у ті сороковини,

коханка, кухар, навіть новинкар,

що буде й там розказувать новини.

…Лежить коня загнузданий кістяк.

Намисто спить з єгипетської пасти.

Заклякли слуги на своїх місцях,

і раб лежить, де довелося впасти.

Підземний світ, і тлін, і німота.

В жертовних чашах ритуальний трунок.

Та на цареві зброя золота,

і меч, і щит, і войовий рихтунок.

Хто був той цар, і що в житті він встиг —

застигло, як в дзеркалах золотих.

Ще й колісницю звалять в той Сезам.

Насиплють горб такої височизни,

що аж не тенькне бронзовий казан

од грандіозних відголосків тризни…

Таке у скіфів похоронне дійство.

На чому згодом виникне злодійство.

Якісь дядьки, кошлаті, з клумаками,

в гробницях будуть чиркать сірниками.

Повзти на пузі в чорній темноті,

з кісток зривати бляшки золоті.

От цар лежить з рабинею якою,

лежить-лежить, урвавсь йому терпець, —

хап за плече кістлявою рукою,

так тут тому грабіжнику й капець!

Аж потім вже подвижники і вчені

взялись вивчать кургани височенні.

От розкопають ями та кар’єри

та й доберуться в царські інтер’єри.

Та так ішли все далі, й далі, й далі.

Було всього — з щитом і на щиті.

Через сліпучу призму пекторалі

тепер для нас всі скіфи золоті.

Бо як вони свій епос не створили,

чи нам його не трапилось гортать, —

то що ж лишилось? Піднімати брили.

Історію по золоту читать.

Нема письмен — є дивне сяйво казки.

Лук золотий натягує стрілець.

Летить грифон. І золоті підпаски

підвечір доять золотих овець.

Землі піднявши вже котору тонну,

у глибині, де шум не доліта,

читаємо, як скіфу золотому

дає скрижаль богиня золота.

І кожна бляшка, панцир, окуття

і на прикрасах вирізьблені драми —

це панорами скіфського життя,

увічнені по золоту майстрами.

Мистецтво те було не в сповиточку.

Грифони вже ту лань не заклюють.

Два скіфи шиють золоту сорочку.

Два скіфи з чаші золотої п’ють.

Картина, прямо скажем, феєрична.

Могили древні — Химина й Товста.

Тут десь урвалась пам’ять історична.

Зате вона навіки золота.

І поки жінка з-під долоні зиркала,

траплялось греку як не те, то те, —

Історія дивилася в два дзеркала —

античне грецьке й скіфське золоте.

Хто ж був майстрами скіфської епохи?

Хто їх створив, ті золоті скарби

з курганів Чортомлика і Солохи,

Чмиревої могили й Куль-Оби?

Хоч думка є, що твори ці античні, —

чи густо в греків схожого лиття?

Чому такі там скіфи автентичні?

Який це грек так знав би їх життя?

Чи грек ходив їх малювать з натури?

Жив у степах, набравшися халеп?

Такий шедевр не створиш за два тури,