ЛІНА КОСТЕНКО: СКІФСЬКА ОДІССЕЯ

То він туди й подався на човні.

Йому ж казали греки: — Зупинися!

Не підбивай ще й інших горопах.

Нормальний грек торгує у Пониззі,

де царські скіфи царствують в степах.

А цей пливе. А з ним іще десяток

такий непоміркованих, як він.

Чи душу обпікає недосяжність?

Чи потребує серце перемін?

Звичайно, є надморські торги, ближче.

Та тільки ж тут всесвітнє торговище.

Куди поткнешся із своїм товаром?

Тут фінікійських глечиків навалом.

Тож грек пливе на північ і на північ,

все вище й вище, в землі праслов’ян.

А ще ж ні карт, ні компаса, й крізь Грінвіч

не пролягав іще меридіан.

Та ще ж плавби не визначено строку.

Чи ошалів, чи, може, з ким на спір?

Чи хоче він добратися, нівроку,

аж на край світу, до Ріпейських гір?

Ридає жінка в Ольвії, у гавані, —

чого ж гречин той довго так у плаванні?

В яких світах блукає той блукалець?

Чи укусила нутрія за палець?

Чи, може, з ким в дорозі не поладив?

Чи хто позаздрив на його Палладу?

Чи розгнівився скіфський Посейдон? —

бо як поїхав, та і по сей день.

І знає тільки місяць походющий,

де їде грек смаглявий і худющий.

Та на Олімпі знають, на вершині,

від самої хвилини відплиття,

три Мойри, три безжалісні богині,

що визначають все людське життя. —

Та, що його дарує, безтурботна.

Та, що пряде, аж прядочка бринить,

і третя — Та, що вже невідворотна,

що переріже ножицями нить.

Тож грек пливе, на весла налягає.

Короткі ночі, спати не встигає.

А у човні ж усякої матерії,

вино, олія, амфори, лутерії,

чорнофігурний лаковий бомбілій,

химери, ткані по тканині білій.

А не була б же Греція Елладою —

у нього й дзбан з Афіною Палладою!

Блищить ріка, метляє вітер чуба,

і сонце світить гаряче.

А човен довбаний із дубе,

такий вовік не протече.

У цих краях торгуючи давно,

грек прорубав у Скіфію вікно.

У ті степи неміряні, небачені,

під небеса такої висоти!

На що сармати розсобачені,

а й ті туди не важилися йди.

Там степ і степ. І скіфи славнозвісні.

Вози у них міцні, шестиколісні.

Отари незліченні, табуни.

І дивна мова з голосом струни.

Він там бував, він дихав їхнім димом,

їв їхніх страв баранячу ропу.

Та тільки от — гречин не сходив з дива,

що в них домашнє вогнище в степу.

Бо це ж тобі не дворики ольвійські,

жінки в сандалях і тварини свійські.

Тут вільний степ, і люди в ньому сущі,

на цілий степ стада свої пасущі.

Тут і ягнята, і жінки, і дітки

сидять у дощ під шкурами кибитки.

Який не є, усе ж таки зогріток.

А грек не звик би зроду до кибиток.

Йому аби за скелю зачепиться,

що аж за комір сиплються зірки, —

те голе місто, камінь, черепиця,

і ходять греки, чорні, як граки.

Над ними в небі і Телець, і Овен.

А тут пасеться цілий Зодіак.

Що скіфу — кінь, то греку — човен.

Живе на скелі, то інакше ж як?

А цій землі нічого не забракло —

ні рік, ні моря, ні озер, ні трав.

Найперший скіф, молодший син Геракла,

собі роздольне царство вибирав.

А скіфський бог розщедрився до того —

із неба кинув плуга золотого.

А ще він кинув золоту сокиру —

як часом з ними хто не схоче миру.

А для гостей на саму видноту

бог кинув з неба чашу золоту.

Хоча як інші книги погортай,

то перший цар був скіфський Таргітай.

І, як легенда кажа прастара, —

він син Дажбога і дочки Дніпра.

При ньому також на вечірній пруг

упала чаша, топірець і плуг.

Окрім легенд, є дані наукові,

теорії складніші теорем.

Наявні тут етруски загадкові

в генезі етрускоїдних племен.

Шари культур і древня топонімія

гіпотетично свідчать, що колись —

раніше, ніж прийти на Апенніни, —

вони у цих краях тут прижились.

Їх різні вітки мали різні назви —

лелеги, тірсагети і пелазги. А згодом тих, що у степах зостались,

назвали скити, бо вони скитались.

Ще й інші є гіпотези і версії —

що бог Папай був скіфам праотець,

що ніби скіфи — вихідці із Персії,

тут корінний лиш коник-стрибунець.

Що як прийшли із хмарами наопашки

у кіммерійське царство степове,

то так і йшли тисячоліття попаски,

життя вели номадне, кочове.

Лишилось тільки розвести руками

на всі степи аж по Великий Луг.

Якщо вони були кочівниками, —

навіщо ж їм потрібен був той плуг?

Хто каже — скіфи, хто їх зве — сколоти.

Хто каже що, залежно від мети.

А наше діло — все це прополоти,

аби хоч крихту істини знайти.