Олесь Бердник: Поезії

Понад світами погляду і слуху,

Над царствами і світла, й темноти —

Прийди до нас, преславний Отче Духу,

Прийди до нас і серце освяти.

Під громи зла, в годину надзвичайну,

Коли душа не зна, куди іти,

Зійди до нас, преславний Отче Тайни,

Зійди до нас, і думу освяти.

Відкрий нам Браму, де злагода дише,

Дозволь ступить на райдужні мости!

Прийди до нас, преславний Отче Тиші,

Прийди до нас, і Дух наш освяти.

Човен золотий в океані див,

Зоряне вітрило напинається.

Воротар Життя знов у путь відплив,

До Землі закохано всміхається…

Слався, ясний човен кохання,

Ти пливи, пливи в далину.

Даруй надію, даруй світання,

Даруй нам вічную весну!

Пломінний потік радісно струмить.

Поспішай з відкритими долонями,

Неповторна мить сповнює блакить

Вогняної пісні передзвонами.

Розриває міх зоряний гінець,

Щедро сипле диво-самоцвітами,

А Земля спліта сонячний вінець

З травами, деревами і квітами…

Якщо можеш — прийди…

У сумну світанковість,

В небувалу раптовість,

У розбурхану совість,

В невідомість — прийди!

Якщо чуєш — іди!

У смерековий гомін,

У тривогу і втому,

У серця невідомі,

Як додому — іди!

Якщо хочеш — прийди…

Тільки нині, негайно!

І відкриється тайна

На стежках незвичайних…

Якщо можеш — прийди!..

Якщо можеш — прийди —

У сумну світанковість,

В небувалу раптовість,

У розбурхану совість,

В невідомість — прийди!

Вічна Тайна кличе нас,

Вічна Тайна кличе!

Птаха-Вожака наказ

В просторі курличе!

Вилітай у Рідний Край

Всі, хто має крила.

Жде нас ясний небокрай,

Жде Вітчизна мила.

Таємниці поклик чуть

Понад сонним містом,

Крила Лебедів несуть

У висоти чисті…

Розривай завісу сну,

Ніби павутину,

Линь у неба глибину,

В долю Лебедину…

Вічна Тайна кличе нас,

Вічна Тайна кличе…

Птаха-Вожака наказ

В просторі курличе!

Ти прийди, Неповторна, на стежку мого поривання,

Ти ступи у колиску моєї душі.

Я готую для Тебе початок нового світання,

Тої казки, Кохана, яка не лягла у вірші.

Довгі ночі і дні, а Тебе все немає, немає,

В скелю серця вдаря галактичний прибій…

Мою душу охоплює туга безкрая,

Розгортає у Вічність тривоги сувій.

Де Ти, де? Чи прийшла Ти на Землю із казки?

Якщо ні — то навіщо я в хащах життя?

Без очей Твоїх — ніч, самота без жаданої ласки,

А без слова Твого небуття.

Прилети, Неповторна! Минають секунди-століття,

Блискавиці небесні обпалюють серце моє.

Я чекаю Тебе над безоднею світу,

Де безжалісний птах Прометея клює…

Де Ти, де? Бронзовіють напружені м’язи,

Люта втома байдужістю душу вбива.

Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу,

Щоб були непотрібні слова!

Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани,

Сколихнеться від жаху Кривава Гора!

Прилітай, Наречена моя, на весільне світання…

Нам пора… Нам пора…

Бачу, бачу —

Мріє хмарка в блакиті…

Плачу, плачу —

Хочу її зупинити…

Ох, кому це під силу —

Всеохоплення миті?

Не вмирай, білокрила,

Дай тебе полюбити!

Не для тебе

Ніжноплинні цілунки,

Хмари в небі

Для вогнистого трунку…

Сонце ясне

Обійма їх жагуче,

Доля щасна

Їх чека неминуче —

Ніжні громи,

Блискавиці єднання,

Тиша втоми

І дощі віддавання…

А тобі — лиш надія —

Всеохоплення миті…

Мріє, мріє

Біла хмарка в блакиті…

Скільки суму,

Скільки болі в дівочих очах!

Ніжні думи,

Тихі думи в далеких краях…

Десь блукає,

Десь мандрує кохання ясне,

І не знає,

І не зна, де шукати мене…

О єдиний!

У шуканні часу не марнуй!

Лебединий

Журавлиний мій поклик почуй!

Відлітай,

Вилітай у ясну далину,

В небокрай,

В невимірну довічну весну!

О повір!

На Землі не ходи, не шукай!

Поміж зір

Серед зір ти мене виглядай!

Ой у небі три дороги,

Одна заростає.

А у Бога три синочки,

Один десь блукає.

Ой блукає він у світі,

В чужій-чужениці.

Та й не може повернутись

До Вітця в світлицю.

Розбійником його люди