Александр Пушкин - Євгеній Онєгін

Про Ольгу,— він про те й віршує:

І, тільки правдою жива,

Ріка елегій виплива.

Так ти, Язиков невгамовний,

В натхненні пориву свого

Оспівуєш хтозна-кого,

І знай: елегій том коштовний

Колись тобі твій власний шлях

Покаже в запальних рядках.

XXXII

Та тихше! Чуєш? Критик строгий

Наказує зірвати нам

Елегії вінок убогий

І нашій братії співцям

Кричить: «Та перестаньте плакать

І про одне й те саме квакать,

Жаліти, що було колись!

Покинь! До інших тем берись!»

«Гаразд. Ти, певне, нам покажеш

Сурму, личину та кинджал

І мислей мертвий капітал

Побожно воскресить накажеш:

Чи правда, друже?» — «Зовсім ні!»

«Пишіть-но оди лиш мені,

XXXIII

Як їх писали в літа давні,

Як те заведено колись...»

«Писати оди лиш прославні!

Та годі, друже, схаменись!

Згадай-но, що сказав сатирик!

Хіба «Чужої тями» лірик

Миліший для смаків твоїх

За наших віршників сумних?»

«Та все в елегії нікчемне;

Мета у ній така дрібна;

А в оді все — височина

І благородство...» — Надаремне

Я б заперечував тобі:

Нащо сварити дві доби!

XXXIV

Прихильник слави і свободи,

У вируванні дум своїх,

Писав би Володимир оди,

Та Ольга не читала їх.

Поети слізні таємничі,

Коханим ви читали в вічі

Свої писання? Гомонять,

Що втіхи кращої не знать.

Блажен, хто в сміливості скромний

Читає ніжний утвір свій

Пісень обранці неземній,

Красуні чарівливо-томній!

Блажен... хоч, може,— хто те зна —

Про інше думає вона.

XXXV

Та я свої рядки примхливі,

Що в гармонійний злиті рій,

Читаю тільки няні сивій,

З дитинства подрузі моїй,

Чи після довгого обіду

Свого поважного сусіду

За полу у кутку зловлю

Й трагедією там давлю

Або (тут жарти залишаю)

У нападі нудьги та рим

Ходжу над озером моїм,

Качок полохаючи зграю:

Почувши гармонійний спів,

Вони злітають з берегів.

XXXVI. XXXVII

А що ж Онєгін? Не гнівіться!

Терпіння вашого прошу:

Я вам докладно, як годиться,

Весь день його тут опишу.

Анахоретом живши в домі,

Вставав улітку він о сьомій

І, в одіж вдягшися легку,

Рушав під гору, на ріку;

Там, як співець Гюльнари знаний*,

Сей Геллеспонт перепливав,

А потім каву випивав,

Журнал гортаючи поганий,

І одягався...

-------------------

* Байрон, що року 1810 переплив Дарданелльську протоку. — Ред.

XXXVIII. XXXIX

Дозвілля, книги, сон глибокий,

Діброва, струмінь лісовий,

А часом — личко чорнооке

І поцілунок молодий,

Слухняний кінь дзвінкокопитий,

Обід доволі розмаїтий,

Та пляшка світлого вина,

Та самота і тишина,—

Святе життя мого героя;

До нього він нечутно звик,

Забувши дням чергу і лік

Ясною літньою порою,

А місто й друзів занедбав,

Як і марноту їх забав.

XL

Але північне наше літо,

Карикатура теплих зим,

Майне — й нема, хоч гордовито

Ми і ховаємося з цим.

Вже в небі осінь повівала,

Вже рідше сонечко блищало

І до ущербу день ішов,

Таємна глибочінь дібров

З печальним шумом оголялась,

На ниви налягав туман,

Гусей крикливих караван

На південь тягся; наближалась

Нудна, безрадісна пора:

Стояв листо́пад край двора.

ХLІ

Горить зоря в імлі холодній;

На нивах праці шум замовк;

Удвох з вовчихою голодний

Виходить на дорогу вовк;

Його почувши, кінь тривожний

Хропе — і мчиться подорожній,

Аж вітер забиває дух;

На ранішній зорі пастух

Корів не гонить по долині,

І в час південний на лужок

Не кличе їх його ріжок;

З піснями діва23 у хатині

Пряде, і, праці друг нічний,

Миглива скалка світить їй.

ХLII

І от уже тріщать морози,

У тиші срібляться лункій...

(Читач мій жде тут рими рози;

На от, візьми її мерщій!)

Чистіші за паркети модні

Ріки просторища холодні,

І креслить ковзанками лід

Хлопчаток гомінливий рід24;

Червонолап, гусак дебелий,

По лону вод пливти схотів,

На кригу повагом ступив,

Слизнувсь і падає; веселий

Мелькає, в'ється перший сніг,

Ляга зірками вздовж доріг.

ХLIІІ

Як взимку тут прожить безжурно?

Гулять? Та вколо пустота,

Мов тім'я лисого Сатурна

Або кріпацька біднота.

Чи верхи мчатися стрілою?

Та кінь, підковою тупою

За лід чіпляючись хрусткий,

Спіткнеться і впаде як стій.

Сиди в обіймах самотини,

Ось Прадт, ось W. Scott — читай,

А то рахунки провіряй,

Гнівись чи пий; минуть години,

Заснеш — і дня уже нема...—