Джон Китс - Вірші

Любов і Слава пропадуть, як дим.

До Нілу

О сину місячних південних гір!

Владико давній Сфінкса й Крокодила!

Дивуємось: яка всеплідна сила!

А пустка внутрішній сповняє зір.

Ти стільки націй виростив і вір!

Чи тільки вдав, щоб ця ватага сміла

Перед тобою подих затаїла,

Мандруючи з Декану на Каїр?

Хибкій уяві віри не даю:

Лиш незнання вбачає пустку й горе

Поза собою. Ти в своїм краю

Все оживляєш. Джерело прозоре

Свіжить квітучу повняву твою,

Що лагідно впливає в тепле море.

Вік людини

Чотири зміни бачимо щороку.

Чотири їх і в смертного: весна,

Коли так легко, як вода потоку,

У душу ллється вся краса земна.

Є в нього й літо: як сита медова,

Тоді живить його хмільний запас

Юнацьких спогадів; небесна мова

Тоді чутніша. А в осінній час

Він зажадає тиші, й крила згорне,

I, мерклим зором дивлячись на світ,

Минатиме прекрасне й неповторне,

Як те, до чого звик з дитячих літ.

У нього є й зима: холодні сходи

У темряву. Такий закон природи.

Фрагмент

Якби я став одним із олімпійців,

Їх божествам одразу б довелось

Постановити, щоб із кожним кроком

Того, хто зважиться в тяжку мандрівку

До схованої в безвісті краси,

Ніжнішою рука її ставала,

А врода кращою, і щоб за кожну

Тернову ягідку, до спраглих уст

Піднесену, наброщувавсь новий

На дереві кохання поцілунок,

I стигнув би, і м'якшав соковито,

Щоб на устах мандрівника розтати.

Пісня Ельфа

Годі сліз! О, годі сліз!

Іще заквітнуть поле й ліс!

Не сумуй! Не понивай!

В корінні спить новий розмай!

Геть жени печаль-змію!

Послухай пісеньку мою —

Її я вивчив у раю:

Годі сліз!

Вгору, вгору глянь! Дивись:

Там, де віти заплелись,

У яскравих пелюстках

Тріпотить маленький птах:

В нього в срібному дзьобу

Є для добрих на журбу

Добрі ліки! Годі сліз!

Іще заквітнуть поле й ліс!

Прощай, прощай! I знов — прощай!

Тону я в синій неба край!

Прощай! Прощай!

До Гомера

Стою, оточений гігантським незнанням,

Про тебе слухаю та про твої Кіклади,

Мов той, хто з берега у млі підводних ям

Думками вгадує коралові принади.

Ти невидющий був? Але, щоб жив поет,

Юпітер відслонив для тебе хмар завісу,

Розпарусив Нептун свій ікряний намет

I Пан примусив бджіл співати в дуплах лісу.

Так, і в країні тьми не загасає грань,

I в темних відхланях ворушиться травиця,

I в надрах півночі є проблиски світань,

I є потрійний зір у сліпоті провидця,

Як у Діани був, якій із роду в рід

Корились і земля, і небеса, й Аїд.

Девоншірська дівчина

1

Куди ти зібралась, красуне моя,

Із чим у руці плетениця?

О феє доярні, які в тебе гарні

Вершечки! О, дай же напиться!

2

Люблю я твій луг, і квіти твої,

I гулянки біля діброви:

Уста ж твої свіжі мені найлюбіші!

О, годі хмурити брови!

3

Люблю я ці гори, й долини люблю,

I вівці, що в полі пасуться.

Як любо на паші слухать, як наші

Два серця так близько б'ються!

4

Я шаль на вербове повішу гілля,

Твій кошик одсуну до скелі —

I будем до нічки стокроткам у вічки

Зітхать на зеленій постелі.

Біля могили Бернса

Це місто, цвинтар, сонце над горою,

Хмарки, лісок, округлені горби,

Незатишні, як з давньої доби

Забутий сон, що повернувсь марою;

Коротке літо, хворою зимою

Відступлене, осяяло гроби;

Прекрасні зорі — тьмяні від журби;

Холодна ця краса — мов біль без гою

Для того, хто, як Мінос, хоче пити

Живу красу, без мертвих барв, що їй

Пиха вадлива, болісна уява

Дарують. Бернсе! Скрізь для мене слава

Твоя священна. Заслонись мерщій!

Бо я насмілився твій край ганьбити.

Мег Мерріліз

1

Жила в кущах циганка Мег,

Бездомна удова.

Був луг для неї хатою,

А постіллю — трава.

2

Був терен їй за яблука,

За мед — роса з верби,

Були їй замість Біблії

На цвинтарі гроби.

3

Був бескид їй за брата,

А за сестру — сосна.

I в тій сім’ї великій Мег

Жила сама-одна.

4

Ніхто не кликав снідати,

Обідать не просив,

Замість вечері місяць їй

У пелену світив.

5

Зате із козячих квіток

Вона вінки плела

I, ліжко з тису мостячи,

Співала, як могла.

6

Коричневими пальцями

Із очерету мати

Плела, щоб потім селюкам

Без грошей віддавати.

7

Могла б носить корону Мег

На гордому чолі.

Ходила в драному плащі

I в м'ятому брилі.

Нехай стару покоїть Бог!