Валентин Кудрицкий - Втомлені гори

17.11.2001 р.

З НІГ НА ГОЛОВУ
Все поставили в нас з ніг на голову,
Бо такого ми маємо Президента і Голову.
29.8.2001 р.

ПОМІНЯЛИСЬ ГЕНИ
Стають зовсім другими гени,
Як в животі бурчить у Гени.
11.11.2001 р.

ХОДИ ПРЯМО
Я не люблю зигзагами ходить,
Ріжу те в очі, що болить.
4.4.2003 р.

НЕ РЕПЕТУЙ
Розум пізнай у співстоянні,
Але не в силі ураганній.
4.4.2003 р.

ГОРИНИЧ
– Хто державою колотить:
Бог, горинич чи шпана?
– Ні! Не Бог і не горинич,
А горинича жона.
15.11.1990 р.

ДОБРЕ, ЩО ПИВ
Я тільки й вижив, бо я пив,
Коли Чорнобиль я гасив.
16.4.21004 р.

ВІВЧАРКИ ОЗВІРІЛІ
Є тип людей страшенно неприємних,
Бо душі в них з брехні і пліток темних,
Що ходять, як вівчарки озвірілі,
Коли побачать, якщо хтось при ділі.
9..6.1990 р.

КОЗЛИ
Стоїть Козел на криші хати,
Й до Голови, немов сміється:
–Ти зміг прогнать мене із лугу,
А от сюди не доберешся.
2.2.1990 р.

ЮН І В’ЮН
Не чув ніколи Гриць про юн,
Не бачив він Карпати,
Зате він знав, де жиє в’юн
І як його спіймати.
3.2.1990 р.

КАЇНИ
– Хто це навколо нас: привиди, люди,
Чи чортовщина якась?
Звідки вони оті каїни, юди,
Звідки ця погань взялась?
20.10.1997 р.

СМІЛИВИЙ ВЕРШНИК
Борису Єльцину
О, як мій вік в Комуну рвався,
Поки сміливий чоловік
На всім скаку схопив за гриву –
Немов коня – двадцятий вік;
І так йому зашпорив ребра,
Що той спинивсь на всім скаку,
Й щоб ніг не встиг піднять передніх –
Певно б зваливсь у пропасть злу.
І хоч у прірву не звалився,
Але, здавалося в ту мить –
Вершник в сідлі не удержиться,
І от-от в пропасть полетить.
А як той вершник взяв вуздечку,
Кінь хоч хвицавсь – та покоривсь,
І під копитами історій
Союз Радянський розваливсь.
Що буде далі? Я не знаю,
Чи плакать треба, чи співать?
Але про вершника, я певен,
Будуть романи ще складать!
3.1.1990 р.

ПЕРША СКРИПКА
Горбачову М.С.
Хто перестройці заважає?
Перше за все, найбільше – Рая.
Проти дружини не попреш,
Це вам не МУР, не КЕГЕБЕ.
А перестройці щоб звершитись,
Тре’ було Міші розлучитись,
Та як же зміг би він без Раї,
Як Рая першу скрипку грає?
Та ще й до того – так, до слова –
Пішла ва-банк на Іванова.
Воно-то ніби і дурниця,
Але це як вже подивиться...
8.1.1990 р.

СЕЛО, ЯК ЦВИНТАР
Чомусь невесело на серці,
А в голові якийсь сумбур,
Ніби хтось в душу сипле перцем,
І в слід за ним спускає бур.
Ніде під Сонцем не сховатись
І ні з ким випити сто грам,
Стоять пусті старенькі хати,
Де жив Семен, де жив Іван.
Помер Пилип, Марко і Костик,
Мій батько, мати і брати,
І я б в село приїхав в гості –
Але, до кого і куди?
Село, як цвинтар – тільки згадка:
Одні старі і наймити
І ще між ними тії слуги,
Яких панами нарекли.
Бо пан – то пан: то є володар
Над світом, а не над людьми,
А цей себе вважає Богом,
І в цьому винні тільки ми.
Панів нічого не цікавить
Окрім, як всіх закабалить,
Отож, пора нам всім подумать,
Як будем далі, хлопці, жить?
13.8.2001 р.

БУЛЬВАРЩИНА
Скрізь пішла бульварщина,
Скрізь пішла похабщина,
Наша Ненька-Матінка по руках пішла.
І сміються голосно
На Олімпі дядечки,
Що нарешті, їхня все-таки взяла.
Та не дуже ви радійте,
Виродки нехрещені,
Не завжди на світі масниця котам,
Буде ще на вулиці
І на нашій свято,
І прийде розплата – навіть і панам!!!
11.11.2001 р.

МОЛОТОК
Навіщо голови безмозким?
Невже, щоб шапки купувать,
Коли дорожчають ондатри,
І гроші нізвідки узять?!
А так і гроші цілі будуть,
Й макітра лишиться жива,
Як хтось кілком її огріє,
Як по снопу ціпком в жнива.
А руки й ноги хай ще будуть,
Руки в безмозких – молоток,
То хай хоч руки ще послужать,
Коли затрублять у рожок.
Народ все чує і все бачить,
Але мовчить,
Бо поки він ще й сам не знає,
Кому служить?
Народе мій! Та скільки ж можна
Отак дрімати і мовчать,
Невже не чуєш, як на площі
Сурми на сходщину сурмлять?
21.11.1990 р.

КОЗАЦЬКА ДУША
Я не хочу, щоб думали всі, так як я,
Але є поняття для всіх спільні:
Це порядність і честь, це щоб Ненька моя,
Як козацька душа, була вільна.
Не збираюсь літать я за хмарами, ні!
Як і всі, я істота наземна,
Але соромно надто за себе й людей,
Що душа в слуг настільки нікчемна.
А чому? Бо – вовки, бо вони – глитаї,
/Тут не знайдете кращого слова!/,
Читать дальше