Валентин Кудрицкий - Втомлені гори

З ким би зустрітись, щоб слово сказать.
Може вам важко це все зрозуміти,
Так в чім винуваті берізки і діти?
Та звідки ж у всіх вас собача та лють?
Та вас же й в могилах усі проклянуть!
Я – будівельник. Родивсь будувати.
Скільки ж ви будете світ руйнувати?
Згарища, попіл. Чи ж вам не набридли
Сльози вдовині, руїни і злидні?
Чи вам, якщо більше біди на землі,
То тільки тоді ви – царі й королі?
27.10.1966 р.

ДОЖИЛИСЬ
Як хочеш бути адвокатом –
Не смій судити депутатів.
6.6.2006 р.

ОСТАННІЙ ВОЇН
Люди народжують дітей,
Бо в них Майбутнього основа,
Щоб не пропав людський наш труд,
І не пропало Боже слово.
Люди народжують дітей
Ні для гармат, і ні для воєн,
А для продовження життя,
Щоб зник останній в світі воїн.
Щоб зникли полум’я війни
І щоб не гинули планети.
Люди, народжуйте синів
Та не давайте їм багнетів!
Бо зрозуміть нескладно річ,
Заглянувши у давність часу,
Чому на протязі сторіч
Гинули нації і раси!
Адже Господь нам розум дав
Щоб ми творили і любили,
А не для того, щоб вбивать
Тільки тому, що ти – Гаврило.
24.9.1967 р.

КРАЩЕ ПРИТОНИ
Якби усі оті трильйони,
Що йдуть на війни і на зло,
Пустить для щастя всіх народів,
О як би – всім нам повезло.
Ви уявіть, третина люду
В світі працює на війну,
Друга третина – захищатись
І тільки третя – на весну.
І я, напевно, не обмовлюсь,
Якщо скажу такі слова,
Що краще бари і притони –
Ніж смерть, розруха і війна.
Краще всім світом розважатись
Та з жіночками "воювать",
Ніж руйнувати і вбивати
І це – геройством називать.
20. 8.1982 р.

В КРАЇНІ ДИКУНІВ
А десь і соняхи квітують,
А десь і віволга співає,
А десь закохані всю нічку
В кохані очі заглядають.
Десь косять сіно косарі,
І я також нарівні з ними,
Піднявшись рано до зорі
Дзвінкоголосі сиплю рими.
А десь в країні дикунів
Риють печери, бомби кроять,
Навчають убивать синів,
І підживлять поля, як гноєм.
То ж треба повним буть придурком,
Щоб внукам виписать патент,
Щоб ті жили в норі з єнотом,
Бо він сьогодні – Президент.
Чи ти від роду божевільний?
Не Президент ти, а – бандит,
Бо, якби був ти Президентом,
На кров не мав би апетит.
Їм би розпалювать пристрасті,
Бо крові їм хочеться, крові,
Бо що їм до горя людського,
І що до чужої любові?
10.8.1981 р.

ПОДУМАЙТЕ ПРО ДУШУ
Ніхто не знає, скільки буде
Він в світі Божому ще жить,
То ж чи потрібно всім нам, люди,
Скандалить, цапаться, грішить?
Пора й про душу вже подумать,
А не про золото й живіт,
І що про тебе скажуть люди,
Як залишатимеш цей світ?
7.2.1967 р.

ЗУПИНІТЬ БОЖЕВІЛЬНИХ!
Більшої краси і насолоди
Від кохання у житті нема,
А тому і вижили народи,
І цвіте трояндами весна.
Люди, люди! Бережіть кохання,
Мир і Місяць, Сонце і гаї,
Бо хоч жити можна навіть і в пустелі,
Але як же можна жить без солов’їв?
Як же жити можна без очей коханих,
Без очей щасливих, ви мені скажіть?
А тому, благаю, ви часу не гайте
Й тих, що хочуть крові, люди, зупиніть!
Бо не буде щастя ані вам, ні дітям,
Бо в печерах жити міг лише дикун,
Ну а нам берізка простягає віти,
Віти, ніби руки, як малий пустун.
Зупиніться, люди! Зупиніться, люди!
Мир гаям потрібний, селам і містам,
Не нейтронні бомби, а жіночі груди,
Нам – людям потрібні – пісня, хліб, бальзам.
Уявити страшно: що то вбить кохання!
І не долюбити, і не докохать,
І з твого коханого чи з твоєї милої
Шкіру ніби з жаби з кожного з них знять.
О, прокляті вбивці! Вам би кров,
страждання!
Вам би генеральські, маршальські чини,
Щоб на вас дивились, як на суперменів
Ваші недоумкуваті донечки й сини!
О, прокляті вбивці! Вам би кров,
страждання!
Згиньте, божевільні, поки є гаї,
Поки є на світі чарівне кохання,
Й поки ще співають людям солов’ї.
18.7.1981 р.

ХТО Є ХТО
Всі вже знають, хто є хто:
Хто Кравчук, в хто Махно.
18.7.2003 р.

НЕ ВІРЮ В ТИШУ
Тихо-тихо в степу,
А в душі – урагани,
Буреломи, тайфуни
І холодні дощі.
Бо ніколи ніде
Знать не будем ми спокій,
Поки житимуть в світі
Безхребетні ссавці.
Бо у нашім житті
Де не глянеш – хамлюги,
Бізнесмени-рвачі,
А в верхах – кримінал,
Який творить для всіх
Він нестерпні умови,
Щоб кидало людей
То у холод, то в жар.
А тому без меча
Я не можу ходити,
Хоч хотів би співати
Про кохання, весну.
А тому, якщо меч
Ще не можу лишити,
Значить, я ще не вірю
В житті – в тишину.
Читать дальше