Валентин Кудрицкий - Втомлені гори

Я світ вважаю надто мудрим,
Як, скажем, гру у доміно,
Й тільки недавно зрозумів я:
Життя людське – це як кіно,
Де все продумали до крапки –
Ті Мойши, Пашки – фахівці,
В яких давно вже, любі, з вами
Всі сидимо ми на кінці.
1.2.1997 р.

ДИВІДЕНДИ
Якби мене батько навчив був брехать,
Або хоч би як прикидатись –
Сьогодні в житті я б не став жебраком
Й по світу не став би тинятись.
Сьогодні я, певен, вже б мав "Мерседес"
Чи іншу б якусь іномарку,
Й купався б десь в Ялті серед стюардес
І їв би ікру, пив би чарку.
Бо той, хто сьогодні на честь наплював,
Собі накрутив дивіденди,
Двох слів він не може до купи зв’язать,
А він уже – став Президентом.
І все ж, я не заздрю таким ані чуть,
Бо шельму, як кажуть, Бог мітить,
Тому краще буду спокійно я спать
І міцно хай сплять мої діти.
Бо знаю: безкарним не може буть зло,
А стогін не бути почутим,
Отож, як сьогодні тобі повезло,
То ти не викручуй всім руки.
19.12.1997 р.

ДВОХГОЛОВИЙ ПРОВОКАТОР
Із кожним днем все важче встать,
Зникають сили десь хутенько,
І все ж, не можу я мовчать,
Коли мою грабують Неньку.
Коли ще й досі в наш-то вік
Є провокатори – лужкови,
Які, щоб рейтинг свій піднять,
Ладні зірвать з усіх підкови.
Й вони далеко недурні,
Дурнями вбивці не бувають,
Вони підпалять і підуть,
А дурні – Крим хай розгрібають.
21.1.1997 р.

ЯКЩО СВЕРБЛЯТЬ РУКИ
Люди, люди! Всіх світів і націй
Вслухайтесь у пісню солов’їв,
І невже цей патріарх-чудесник
Вас своїм він співом перегрів?
І невже ми мало пережили
Горя, лиха і дитячих сліз,
І невже не боляче дивитись,
Як старий на милицях поліз?
Як горіли і міста, і села,
Як живих палили у вогні,
І невже із пам’яті людської
Можна оті вивітрити дні?
Люди, люди! Стійте, зупиніться!
Перестаньте гратися вогнем!
Бо ніде ніколи будь-які ракети
Вам не допоможуть, войовничий Сем.
А як руки в тебе засвербіли дуже,
То за слово, бовдуре, ти мене прости!
Так знайди такую ж ти бандитську пику,
І вже скільки хочеш в неї ти гати.
Бийте скільки влізе ви один одного,
І горіхів стільки в душу ту напхай,
Щоб із вас вже жодний,
як колись проснеться,
Не казав, що пекло – краще є за рай.
8.7.1981 р.

ТИМ, ЩО БІСЯТЬСЯ
Якщо не любиш ти людей,
Будь ти хоч тричі імператор,
Для людства ти – не Одісей,
А просто – підлий провокатор.
Людям потрібна не війна,
Доїть ракет ніхто не буде,
А ти доводиш, що вона –
Ніби прогрес несе всім людям.
5.11.1982 р.

МИР – ЦЕ ТРОЯНДИ
Я пам’ятаю крик і сльози,
І роки страшної війни,
Як навіть плакали берези
А разом з ними – ясени.
Як мати плакала все літо,
Сльози ховаючи щораз,
А нас бомбили мессершмідти,
З землею змішуючи нас.
Я пам’ятаю: фріц поганий
Топтав троянди під вікном,
І ті стогнали теж, як люди,
Під їх фашистським чобітком.
Топтав геть все, що червоніло,
Бо цього кольору боявсь,
І в нього пика сатаніла,
Як колір крові появлявсь.
Я пам’ятаю, до окопа,
Як месер в небі появлявсь,
Навіть Сірко, немов з окропу,
В бліндаж з людьми разом ховавсь.
Його розумні пильні очі
Все розуміли як людські,
А поруч охали фугаси,
І рвались кулі запальні.
Я пам’ятаю в ніч ту грізну,
Як небо все було в вогнях,
Батько забіг з передової
Весь у крові і в синяках.
І хоч навколо рвались міни,
Батько нас всіх поцілував,
І, обіймаючи всіх зразу,
Весь закривавлений стояв.
Він говорив: о, дітки любі,
Яке це щастя – буть разом
І грітись в хаті біля грубки,
А не в окопі із Сірком.
Яке це щастя, як в садочку
Весь день розгулюють дрозди,
Я б радий спати і в воронці,
Щоб з вас ніхто не знав війни.
12.8.1961 р.

КОЛИ ПЛАЧУТЬ ДІТИ
Люди, погляньте, який ясний Місяць,
Чи ж ненабридло стрілять вам і вішать?
Люди, погляньте, як світяться зорі,
Чи ж на планеті без війн мало горя?
Люди, погляньте, яке ясне Сонце,
Чи ж не набридло дивитись в віконце?
Ні! Не закриєте вікна бетоном –
Атомна бомба знайде і під домом!
Ні! Не сховаєтесь ви ні на мить,
Навіть, як дуже захочеться жить!
Люди, послухайте звуки гітари,
Нащо ж, скажіть, вам ті вічні кошмари?
А того, хто каже, що треба війна –
Без суду і слідства судіть чурбана.
Світ наш великий, та місця не стане
Всім, хто на світ наш гарматами гляне;
Ті, хто обвуглить невинних дітей,
Знайте: знайдеться й на їх Прометей.
А потім, як з них хто залишиться жить,
То буде ще смерті у Бога просить.
Буде роками ходить і шукать –
Читать дальше