Валентин Кудрицкий - Втомлені гори

Ніби на мене нападає страх.
І хоч горять як і горіли роси,
І вітерець гуляє, як гуляв,
Та тільки я іду, неначе босий,
Ніби мене з людьми хтось обікрав.
Колись усе в душі моїй раділо:
Народ був бідний – та завжди співав,
І кожен з нас в своє майбутнє вірив,
Яке Кравчук від нас усіх відняв.
Усе та ж панщина, що й двісті літ потому,
Хто був при владі – той і панував,
Хто кріпаком – й понині їсть солому
І носить недоношений жупан.
Усе та ж панщина – що й двісті літ потому,
Проти якої предок мій повстав,
За що його поет уже тоді відомий
Апостолом наук усіх назвав.
Я не такою бачить Україну
Хотів, Тарасе, також, як і ти,
Яку у нас обдерли, як тварину
Ті знахабнілі леви і вовки.
Тепер я тільки розумію
Все, що раніше я не знав:
Навіщо все ломали і трощили?
Щоб потім хтось за безцінь все придбав?!
І хтось "отой", скажу, не забарився:
Весь наш колгосп разом з людьми украв,
А всіх, хто ще хоч трохи відбивався,
Немов зайців по полю розігнав.
І знову сидимо. Чого ж ми й ще чекаєм?
Що з того, що дали сертифікат?
Як де не глянь – одні бандитські зграї,
Які кивають: підітріть ним зад.
І думаю, ну як могло так статись,
Що нас усіх той гіцель обдурив?
Що дав усім нам ваучер. А потім –
Той ваучер в тампон перетворив.
26.4.2003

ПОЛЮБОВНИКИ
Невже не соромно, панове,
В своїх віршах брехню гонить?
І називать це словом новим,
Як під ногами лід тріщить?
Невже крім блошок й мандавошок
Більше нема про що писать?
А там же, у Верховній Раді
Відомі, признані сидять!
Чи хоч один з них, вибачайте,
Вірш про доярку написав,
Яку так чуйно і любязно
Він полюбовно обікрав?
Перетворили Україну
В державу шлюх і шахраїв,
Й чи хоч один з тих людолюбів
Спитав, що батько з дідом їв?
Ну як, скажіть, могло так статись,
/Я це не в силах передать!/,
Що нас змогли так ошукати
Оті – що в залі тій сидять?!
Ну як могло, скажіть, так статись,
Що на виду у всіх людей
Нас всіх змогли так одурманить
Й перетворити в шлюх всіх фей?
22.8.2005 р.

ЗА ТРЬОМА ЗАМКАМИ
Наш директор – ну й башка –
Він, як дуб у лузі!
Де ще в Києві хто має
Стільки замів, друзі?!
Сам не робить ні хріна,
І те саме – зами,
От що значить, коли шеф –
За трьома замками.
Наш директор – божий дар –
Любить грати в пулечку,
Телефакс собі,"Тойоту",
А підлеглим – дулечку.
8.6.1992 р.

ГОЛУБА ХУСТИНА
Дивлюсь я, як по вулиці
В хустині голубій
Іде дівча, шаріючись,
Щось хлопчик каже їй.
До вуха нахиляється,
Цілує їй лице,
А та хоч і соромиться,
Але за хлопцем йде.
Дивлюсь і серце тьохкає,
І думаю собі:
– Невже на них накинеться
Злий коршун в наші дні?
І мрії, ніби квіточки,
Не збудуться в житті,
Бо в самий розквіт ніжності –
"Гриб" стане на путі?
Невже дівча, як квіточка
В свої сімнадцять літ
В житті як сніп повалиться
Й не буде вже радіть?
Невже, невже це трапиться –
Бодай їх грім побив –
Отих, хто з смертю бавляться,
Хто з честю не дружив?!
Невже невинна посмішка
Навіки зникне з днем?
Бодай вам всім по сто чортів –
Хто грається з вогнем!
38.10.1966 р.

ТЯГНИ Й МОВЧИ!
– А ти мовчи,– Грицько до Гліба,–
Як хочеш мати хліб й до хліба,
Що тобі кажуть – те й роби –
Поки не виростуть горби.
4.4.2004 р.

ЯГІДКИ
Ми живем у вік чудесний –
Хай ви що не говоріть –
Скрізь грабіжники-нікчеми,
Як вовки, грабують світ!
Де не глянеш – крик і стогін,
Де не глянеш – скрізь брехня,
Ледь стемніє – в місті рекет,
Там – грабіж, а там – Чечня.
Там горить, а там палає,
А в Верховній – торгаші
Україну роздягають
До останньої душі.
Вже по всій моїй державі,
Де не станеш, – скрізь біда,
В муках Ненька помирає
Й винуватого нема.
А хапуги-Президенти,
Як колись було вожді:
–Почекайте, це ще квіти...
Ягідки ще впереді.
31.1.1997 р.

ВІДЦВІЛА КАРТОПЛЯ
А колорад картоплю доїдає,
Якими та, неначе мак, цвіте.
Ну а Верховна Рада засідає:
–Чого б іще придумать щось таке,
Щоб наш народ поставить на коліна,
Та так поставить, щоб і не піднявсь.
Живи красуйся, Україно!
Народ, на партію рівняйсь!
4.6.1997 р.
Відцвіла картопля, мов червоний мак,
А народ піднявся і сказав всім: "ТАК!"
Годі грабувати і чинить розбій,
Хоч народ стояв ще на нозі одній.
Пан Кравчук як глянув на червоний мак,
Зрозумів, нарешті, що робив " НЕ ТАК!"
5.2.2005 р.

ГІДНІСТЬ
Я не хочу, щоб думали всі так, як я,
Але є поняття для всіх спільні:
Це коли у людей за народ, за свій край
Читать дальше