Валентин Кудрицкий - А листя падають...

Йду по березі - пахне рутою,
От тебе б оце - повногрудую
Під вербичкою довгокосою
У сріблі скупать завсім босую.
Під берізкою, там де кладочка
Зцілувать тебе, шоколадочко,
Щоб цвіркун цвірчав і джмелі гули,
Що в кінці-кінців ми любов знайшли.
Губеняточка - цвіт калиноньки,
У очах горять - дві жариночки,
Помах ніжних рук - крила чайочки,
От для смілості б рому чарочку...
Випить чарочку-виручалочку
За святу любов, за весняночку,
І шуми-гуляй, воля-волюшка,
Бо як буде любов - буде й долюшка.
Йду по березі - пахне рутою,
От би тут... тебе - повногрудую.
10.6.1981 р.

ЛЮБОВ - ЦВІТ
Не мовчи, моя кохана, не мовчи,
Якщо з дому не пускають - утечи.
Поцілунки рви, як квіти - не жалій,
Як троянди, як тюльпани, як пирій.
Рви квітки свого кохання, люба, рви,
І любов свою моєю обнови,
Щоб світились ясні зорі вдалині -
Не жалій нічого, мила, ні собі а ні мені.
І чим більше мене будеш цілувать -
Буду більше любов - цвітом я палать.
І чим більше поцілунків ти зірвеш -
То й сама ще кращим цвітом розцвітеш.
23.7.1981 р.

ПРОХОЖА
Йже прохожа б'юстом грає, дріботить,
Так і хочеться прохожу зупинить.
А очима та дівчина аж пече,
Жаль, звичайно, як від мене утече.
Я гукаю їй в догонку: не спіши,
Що ти в пазуху сховала, покажи?
Зупинись, моя кохана, зупинись,
Подаруй вогню кохання, посміхнись.
Хочу взять тебе за плечі, обійнять,
В губки-бантики-троянди цілувать.
Грає музика кохання жар - вогнем,
Може все-таки за щастям в гай підем?
Ну навіщо тобі місто, тіснота,
Як у нас шумить пшениця золота?
В нас щебече жайвір днями, в нас - краса,
В нас шепоче вечір з дубом, в нас - роса.
В нас природа сипле в душу почуття,
В нас - ромашки, в нас - комашки, в нас - життя.
Зупинись, моя кохана, зупинись,
Розповім тобі про поле, як колись
В нас ревли в селі гармати в тих краях,
Де мене родила мати всім на страх.
Хочу там з тобою бути й всім на зло
Закричать, що нам з тобою повезло!
Нехай всі язик прикусять і мовчать -
Як закохані за щастям в гай спішать.
23.7.1981 р.

ПРО КОХАННЯ
Що не кажіть ви, а кохання -
Одне з найбільших всіх чудес,
Бо в ньому ми берем натхнення,
Від нього сила і прогрес.
З нього бере початок ніжність,
В ньому і горе, і біда,
Бо де кохання - там і вірність,
А там де вірність - там краса.
24.6.1982 р.

ПРО ДОЛЮ І ВОЛЮ
Налетіли вітри з поля
І мою схопили долю,
І схопили й закружили,
Руки рвуть і ноги й жили.
Дуже боляче порою,
Все ж стою я над собою,
І свою тримаю долю,
Хоч і сам тягнусь по полю.
Поцарапав руки, ноги,
Кров лилась аж до дороги,
По стерні, і по шипшині -
Корчивсь боляче на спині.
Тормозив зубами, боком
І розпухлим лівим оком.
А вона від мене в поле -
Колючками серце коле.
Де дубочки, де кленочки,
Де стройненькі ясеночки.
Цілі дні ганяє в полі
І чужі скубе там долі.
Не спіймав свою я долю
І попав в страшну неволю,
Бо як їй дали в нас волю,-
Хто ж її спіймає в полі?
21.7.1981 р.

КОРАБЕЛЬ ЖИТТЯ
Відпливає помаленьку
Корабель мого життя,
Відпливає помаленьку
В невідоме майбуття.
Скільки пристаней, зупинок!
Та в кінці-кінців колись -
Ми зупинимось назавжди,
Щоб зробити старт у вись.
І полинемо на крилах
Не в космічну, друзі, вись,
А тому сьогодні, люба,
Ти цілуй і не лінуйсь.
25.6.1982 р.

СИДЖУ І ЖДУ
Навіщо я тебе чекаю
Не знаю й досі. Зміст який? -
Якщо вже вечір догоряє,
І гасне Місяць золотий?
Із неба зорі визирають,
Немов підгледіти спішать,
-Чи й справді того варт дівчина,
Що хлопці всі її хотять?
9.10.1980 р.

ЯКБИ ЗНИКЛА ЛЮБОВ
Скоро з трави повизирають
Жовті кульбаби на лугах,
І зірочками запалають
На клумбах, в парках, і в садках.
І над бузком впадуть гірлянди:
Білі, червоні, голубі,
Й тоді скажу - чого ніколи
Я не казав в житті - тобі.
На землю падають тюльпани
Гарячі, як юнача кров,
Не знаю, що було б із знами,
Щоб раптом зникла десь любов?
24.3.1978 р.

ГУКНИ! - ПРИЙДУ
Гукни! - Прийду, щоб стать твоїм,
Примчусь до тебе вітром Сонця,
Ввірвусь у твій душевний світ,
Як грім могутній у віконце.
І потім злива почуттів
Буде шуміть дощем лопатим,
Щоб більше я не червонів
Від почуттів твоїх кирпатих.
Гукни! - Прийду, щоб стать твоїм,
Примчусь до тебе вітром Сонця,
Ввірвусь у твій душевний світ,
Як грім могутній у віконце.
22.7.1981 р.

КУМ ОМАР
Очі у сусідки Фросі
Загорілись, ніби жар,
Як з'явився на порозі
Читать дальше