Валентин Кудрицкий - А листя падають...

Ми ниву щастя розорали,
Де шепотілися гаї,
Своїм коханням поливали,
Коли засіяли її.
Коханням з золота й платини -
Найвищу пробу ніс тобі!!!
Щоб нива щастя квітувала
А в ній волошки голубі.
Я ждав, щоб житечко дозріло,
Щоб визрів колос і стебло,
Та раптом серце защеміло,
Бо інший хтось косив його.
О, де ти був тоді мій розум,
Коли довірився красі?-
Отій, яка ногами мислить
Аби її любили всі.
Давно зозуля відкувала
І відспівали солов'ї,
Бодай ти щастя стільки мала -
Скільки його дала мені!
15.8.1981 р.

ПРО СІМЕЙНЕ ЩАСТЯ
Жіночко, голубонько моя,
Неспокійна вічна трудівнице,
Поклади свій шпатель й зупинись,
Низько тобі хочу поклониться.
За оті автографи життя,
Що людям даруєш, ніби долю,
І твої жіночі почуття,
Що горять, немов калина в полі.
Кожен день несеш свій чесно хрест,
Пишеш ти будинками сонети,
Тільки жаль, що про таких як ти -
Не завжди писать хотять поети.
Взимку лізе в пазуху мороз,
Протяги колючками щіпають,
Ну а ти із шпателем в руках
Їх а ні на крок не підпускаєш.
Жіночко, кохана, не спіши,
Ні, не варто з сили вибиватись,
Бо тепла, кохання і краси
Ще повинно й для сім'ї лишатись.
І завжди, рідненька, пам'ятай,
Що сім'я від посмішки щаслива,
То ж, дивись, хоч трішки залишай
Ще і для сім'ї своєї сили.
І ніколи ти не забувай,
Моя бджілко, працьовита й мила,
Що роботи непочатий край,
А сім'я тоді буде щаслива,
Як в душі залишиться ще май,
Буде ніжність, почуття і сила.
7.7.1981 р.

НЕ БІЙТЕСЬ ЩАСТЯ!
О, ти моя дівчино люба,
Букет із ніжності і зла,
Скажи мені, кому ревниво
Себе, кохана, берегла?
Чому, скажи, завжди роками
Ти відмовляла почуттям,
Чи може іншу радість знала,
Тоді яку,- скажи всім нам?
Чому завжди своїм бажанням -
Своїм жіночим почуттям
Ти відмовляла фанатично
І називала це життям?
Людина родиться для щастя.
Отож, дозволь тебе спитать,
-Як же тебе за безсердечність
Прикажеш далі величать?
Поїдь за місто, в ліс, чи в поле
Туди, де дні переплились,
Де притулився до тополі
І клен, і ясен, подивись.
Навіть верба і та, лебідко,
О, ти приглянься хоч здаля,
Як вітру гордо груди-віти
Цілими днями підставля.
То ж не ховай від вітру груди,
Й на все життя запам'ятай:
-Як хочеш, щоб любили люди -
Себе й людей не забувай...
Не вір нікому, хто говорить,
Що ти така-перетака,
Мало кому що заманеться
Почухать трохи язика...
27.7.1981 р.

ЩОБ ЦВІЛА КАЛИНОНЬКА
Не для мене в лузі
Зацвіла калинонька,
І в садочку дзвінко
Тьохка соловей,
Не мені так ніжно
Чарівна дівчина
Посміхнулась краєм
Голубих очей.
Не дрімайте, людоньки,
Як цвіте калинонька,
Коли вам дарує
Місяць почуття,
Не жалійте ніжності
Для своїх коханих,
Не соромтесь пристрасті,
Не гнівіть Творця.
Скільки в світі радощів,
Скільки того щастя?
Скільки нам відпущено,
Людоньки, життя?
То ж чи варто, вдумайтесь,
Бути недоторками
І ховать, від кого -
Радість почуття?
Щоб цвіла калинонька,
Щоб раділи зіроньки,
І щоб Місяць трепетно
Цілував завжди!
О, моя дівчинонько,
Як цвіте калинонька,
То не слухай матінку
І до мене йди...
8.8.1981 р.

А РОКИ ЙДУТЬ
Не вірте, люди, що кохання
Потрібно більше молодим,
Бо молоді, я скільки знаю, -
Не знають, що робити з ним.
Тому і плачуть, і сміються,
І як зозуленьки кують,
Один одному не даються,
А роки йдуть, а роки йдуть.
А роки йдуть. Підступна старість
На скронях килим срібний тче,
І, де колись сіяла радість,-
Руками грубими, як граблі
Там борозеночку веде.
Якби то ти, моя незряча,
Могла на мить те уявить,
Як завтра молодість гаряча
Слізьми пекучими заплаче
Й холодним груднем зашумить,
О, ти б тоді прозріла, люба,
І закричала б на весь світ,
Що ти була, як пробка з дуба,
І загубила стільки літ.
Жіноча врода - дар природи,
Зумій ним лише володіть,
І ти тоді сама побачиш,-
Який чарівний божий світ!
5.8.1981 р.

ПОСМІШКА І ЦВІТ
Ми дивимось на цвіт калини,
На ніжні кетяги троянд,
І на шикарні георгіни -
Що, як вогні палахкотять
І думаєм, що в цвіті тому -
Вся мудрість нашого буття,
Насправді ж то такі тонета,
Щоб запрягти в ярмо джміля.
6.6.1982 р.

РОЗДУМИ ЮНОСТІ
Зовсім небагато я пробув з тобою:
Всього один вечір цілував тебе,
Все ж зоря журбою розум полонила,
Ніжністю до болю небо голубе.
Я мовчав, сміявся - бо боліло серце,
Сам я вже не знаю, чи кого люблю,
Плескає об хвилі з човника весельце,
Читать дальше