Валентин Кудрицкий - А листя падають...

Озираючись тремтять.
Дуб на спину похилився
І хіхікає з сосни,
Що вона свій ніс задерла
І заснула до весни.
Клен нахально навалився
На калину через тин,
На рум'янець задивився
І забувсь про карантин.
Туя гордо подивилась
На оті всі чудеса,
І, тихенько позіхнувши,
Задивилась в небеса.
29.10. 1982 р.

РАДІЙ, ЩО ЖИВЕШ
День прожила й радій, небого,
Що ще живеш ти слава Богу!
30.5.2005 р.

ЗАПОВІТ
Як помру я, друзі,
То мою могилу
Викопайте в лузі,
Та ж не плачте, милі.
Смійтесь і жартуйте,
Як над полем грози,
Ну кому, скажіть ви,
Треба ваші сльози?
На моїй могилі
Посадіть дубочка,
Щоб у літню спеку
Вабив холодочком.
Та і взимку буде,
Певно, теж тепліше,
А тому, як тільки...
То й садіть хутчіше.
Він мене листочками
До весни зігріє
Вже й тоді, як поле
Снігом побіліє.
Вже сьогодні вдячний
Всім за вашу шану,
А тому до себе
Вас гукать не стану.
Ви й самі прийдете -
Тільки не спішіть,
Ну, а поки смійтесь,
І дівчат... любіть.
20.11.1972 р.

ЩОБ НЕ ПРОСПАЛИ
Чи ти хоч раз була в гаю
Там, де дрозди всю ніч співали?
То так вони всіх будять нас,
Щоб ми кохання не проспали.
23.6.1992 р.

Я ВДЯЧНИЙ ЗА ЛЮБОВ
Я вдячний, люба, за ті дні
Які колись подарувала,
Коли любов несла мені
А чоловіка грабувала.
Я дуже вдячний за любов,
Тобі я вдячний, мила,
За те, що кожен день мене
Хоч і дурила та любила.
Кохання, люба, не зника
Якщо там справжня сила,
Воно палає і горить
Як Сонце і світила.
16.12.1982 р.

В ТРОЛЕЙБУСІ
Стоїть в тролейбусі старенький -
Такий старий, як наший світ,
А поруч два здорових хлопці -
Комсомольських літ.
І ні жодний з них не кліпне,
Щоб себе піднять
І вступить старому місце -
Їм це не під стать.
Я дивлюсь на вундеркіндів
Й бачу їх батьків,
Що родовід не від гомо
В їх, а від вовків.
Бо, щоб діти то селянські -
Мали б співчуття,
І я, певен, що вступили б
Дідусю стільця.
11.2.1997 р.

УКРАЇНІ
Я піднялась із попелу й пожара,
Із сіл і міст понівечених вкрай,
Я піднялась, як всенародна кара
Проти всіх тих, які шельмують рай.
І той народ не можна подолати -
Який не може жить без солов'їв,
Який уміє ніжить і кохати,
В якого серце з квітів і гаїв.
9.5. 1982 р.

БІДА І РАДІСТЬ
Коли тебе побачив вперше -
То ніби долю перестрів,
Яка втікала, ніби вершник
До невеселих яворів.
І з тих часів сміюсь і плачу,
То й сам втікаю, то іду,
Іду шукать веселу вдачу
А от знахожу я - біду.
Ой, ти доле моя стоголоса,
Ти то пестиш, то тягнеш кудись,
То, як в лісі губатий голосиш,
А то тихо сидиш, ніби рись.
5.8.1982 р.

ЯК ТЕБЕ ПОБАЧУ
Не шукай причин, кохана,
Не спіши мене винить
В тім, що я хожу, як п'яний -
Варт зустрітися на мить.
Бо як я тебе побачу -
Ніби вкопаний стаю,
Що і сам тоді не знаю,
Що з тобою я роблю?
21.12.1982 р.

КРАЩЕ ПОМОВЧ
Про яке кохання може говорити
Та, в якої серце може двох любити?
Вірю я в в кохання і в порядність тоже,
Вірю, що влюбитись і заміжня може,
Та, якщо вже мовить про святе кохання -
То одного тільки люблять без вагання.
Так що не доказуй, не дури, не треба,
Я і так , кохана, прибіжу до тебе,
Прибіжу як смеркне я на шклянку чаю,
Й більш тобі нічого я не обіцяю.
23.12.1982 р.

ДИПЛОМОВАНИЙ
То дарма що я, як лом,
Та у мене є диплом,
А з дипломом я - Людина,
Так що ти помовч, Марина.
Бо хоч в мене й не всі дома,
Та зате в ЦК знайома.
23.12.1982 р

ХТО ЦЕ?
Так як вечір - хтось цілує
Милу дівчинку мою,
Бо як я іду до неї -
Хтось шепочеться в гаю.
Й хоч до нього не ревную,
Але зло таки бере,
Бо як тільки відвернусь я -
Так і лізе в декольте.
30.3.1990 р.

НА ДНІПРІ
Файна жіночка, як жар
Вибігла із хати,
А тут Місяць із -за хмар
Вирішив догнати.
І за нею скік та скік -
Став вже й цілувати,
А та вирвалась і в гай,
І давай втікати.
Через тиждень, може два -
Вислідив все ж фею
І при всіх став обнімать,
Ніби архідею.
Заманив він до Дніпра,
Посріблив він воду,
І ту жінку жартома
Кинув в воду з ходу.
А дівчина все срібло
Виловила й хода,
І в сріблі тім кожен день,
Ніби пава ходить.
З того часу він її
Так як ніч шукає,
А вона біжить-сміється
Й зорі розкидає.
3.11.1982 р.

МОЇ СОНЕТИ
Будинки в місті, як сонети
Ростуть по задуму Творця,
А будівничі, як поети,
Де кельми замість олівця.
Бо праця всіх професій разом
Не варта тих усіх похвал,
Читать дальше