Володимир Дрозд - Листя землі. Том 1

Не поспішай, читачу, відкладати книгу, яку ти узяв до рук, хоч не для легкого, не для розважального читання вона.

На сторінках цієї книги — кров, біль і стогін багатостраждального народу нашого. У книзі цій — голоси наших батьків, дідів і прадідів, почуті чутливим до болю народного письменницьким серцем.

Художню оцінку новій багаторічній роботі відомого письменника Володимира Дрозда може скласти лише час. Можливо, і справді стане вона, як замислювалося автором, своєрідною українською Книгою буття, народним епосом доль і днів минущих. Можливо, засипле її пісок років і десятиліть і завтра будуть написані про той час інші книги, талановитіші, яскравіші. Хто візьме на себе роль судді, хто може впевнено винести присуд складному літературному творові? Але одне можна сказати уже сьогодні напевно: перед нами — правдива, чесна і багато в чім незвична для читача книга. Книга про долю поколінь, які стали творцями і жертвами незнаного досі в історії за його масштабами і глибиною соціального досліду.

В епічному романі «Листя землі» немає готових відповідей на болючі «питання, які сьогодні розбудили совість кожного з нас. Та й не справа не художника слова — пропонувати готові відповіді. Кращі сторінки цієї книги — це своєрідні протуберанці зболеного людського розуму — розуму, що сумнівається і дошукується істини. Кращі сторінки книги — це діалог митця з вічністю, з Богом і — з часом, справді, як писав поет, неповторним, невмирущим. Неповторним — бо історія ще не знала такої сили соціальних і національних катастроф, краще б не знала вона їх і в майбутньому. Невмирущий — бо духовний досвід поколінь, так тяжко здобутий, матиме неперехідне значення для усього людства, доки й існуватиме саме людство.

Немає в епічному полотні Володимира Дрозда і хрестоматійного, звичного для нас викладу історичних подій. Книга розрахована на читача, який знає перебіг історичних подій за останні сто років принаймні на рівні підручника для середньої школи. Але є в книзі тернистий шлях народу впродовж трагічних десятиліть, аж до великої біди нашої — Чорнобиля, є сходження народу по крутих параболах історії до духовного, соціального, національного прозріння. Історія для Володимира Дрозда — це, насамперед, історія особистості у вогні подій, це — крик душі, зболеної, змученої, розіп'ятої між землею і небом…

Хай щастить цій книзі доль і днів минущих, а в письменницькій, мистецькій проекції — і днів нинішніх.

ЮРІЙ МУШКЕТИК

Твір, що його виніс нині на суд читацький, бачиться мені першою книгою з низки задуманих мною романів про чи не найскладніше століття у вітчизняній та й світовій історії: од вісімдесятих років XIX ст. до вісімдесятих XX. Осмислити його, осмислити долі поколінь, яким випало жити в епоху гігантських соціальних і національних катаклізмів, — одне з великих завдань літератури. Для цього найперше, мабуть, слід відмовитися від ілюзії, що історію творять лише окремі особистості. Соціальні землетруси, на моє глибоке переконання, зароджуються в глибинних народних пластах, і те, що ми спостерігаємо па поверхні етносу, — наслідок цих велетенських, ще гаразд не досліджених нами сил, і справжня історія — історія душі народної, а не хронологія дат.

Десятиліттями я записував і збирав свідчення людей, які пройшли крізь великі випробування новітнього часу. Багатьох з них уже немає серед живих. Вклоняюся низько пам'яті творців і свідків епохи, їхні поривання, надії, їхні думи, досвід їхнього життя, найчастіше — трагічний, — основа цього роману. Глибоко вдячний десяткам, сотням людей, які поділилися зі мною своїми спогадами. Краєзнавець В. Бородай із Черкащини, П. Баглай із м. Донецька, П. Полтвин із Житомирщини, Н. Крюкіна з Калінінграда, М. Сивобородько з Тернопільщини, В. Шматко з Київщини, П. Мшар із Чернігова, А. Юревич з Вінниччини, В. Точиленко з Одеси, С. Бойко з Севастополя, П. Солодченко з Харкова, Ґ. Франко, яка надіслала унікальні спогади багатостраждальної Христі, — усіх просто немає можливості назвати. Окремо хотів би подякувати за величезну допомогу в написанні цих сторінок, своїм землякам із сіл Петрушине (Чернігівщина) і Халеп'я (Київщина), зокрема — Олексі й Варці Якименкам.