Валентин Кудрицкий - А листя падають...

Думав я ураган пролетів,
Але він набирав тільки силу,
Та коли я про це зрозумів -
Хтось від мене украв мою милу.
18.4.1997 р.

ЛЮБЛЮ РІШУЧИХ!
Все, моя кохана,
Все пройде з роками.
Зникне впертість, дурість
Так, як віз з волами.
І тоді віч-на-віч
Ти з життям зіткнешся
І побачиш, впертим -
Щастя не дається.
Бо життя, кохана,
Любить більш сміливих
Тих, що ходять в гори,
Де ростуть оливи.
Хлопці люблять милих
Тих, які сміються,
Та відразу в руки...
Хлопцям не даються.
То ж не плачте, любі,
Ви в житті ніколи.
Краще ті хай плачуть -
Що не ходять в гори.
Тим життя й цікаве -
Що завжди тривожне...
Бавитися... треба,
Та не з кожним можна.
4.9.1974 р.

ЖУРБА
Ходить вечір під вікном
З темно-світлим страхом,
Гонить в душу перед сном
Сум із ніжним жахом.
Лізе туга замість сну,
Роздирає душу,
Ну за що тебе й чому
Я чекати мушу?
Зорепадом сипле ніч,
Тче сріблом травинки,
Хтось на небі роздува
Зіроньки-жаринки.
Мчить на огненім коні
Нічка з полонини
Ранок в лісі запалить
Полум'ям калини.
2.6.1981 р.

ЧУЖИЙ
Пірнув я в парк, немов у казку,
А надімною синь і синь,
Ніби в раю щебечуть пташки,
Гірчить десь здалека полинь.
А я один й нікому діла,
Чи я веселий чи сумний,
Чому, коли іде неділя -
Я в цьому світі, як чужий?
20.9.1978 р.

КРАСА
Я з красою більше не змагаюсь,
Бо краса то - меч який вісить,
Той, що зможе тут же хоч із кого
Дурня, навіть з генія зробить.
24.5.1978 р

НЕВБЛАГАННА ЛЮБОВ
Я дивлюсь в твої очі дівочі
А вони, ніби зорі ясні,
Цілий вечір сказати щось хочуть
Та не можуть осмілитись, ні.
Я дивлюсь і не можу відвести
Свого погляду,- вік би дививсь,
Тільки жаль не для мене родилась,
Бо для кого родивсь - розійшлись.
Розійшлись, як у небі супутники
На перетині зоряних мрій,
Ніби два переляканих дурники,
Коли треба було йти у бій.
Коли Місяць росинками срібними
Посипав нам для щастя путі,
Розійшлись, щоб не плакати більше нам,
Щоб не плакать від щастя в житті.
А тепер, коли зорі виглядують,
Я дивлюсь на їх всіх, як біду,
І гоню їх від себе ломакою,
Хоч відверто - ще більше люблю.
12.7.1962 р.

ЦВІТ КАЛИНИ
Оєсенілося небо,
Ососюрились думки,
Як ішов я рідним краєм,
Де сюсюкались дубки.
Оєсенілося небо,
Отичинилась земля,
Йду до тебе і не знаю:
Чи то я вже, чи не я?
Захмелів мій розум Блоком,
А Ронсаром вся душа,
Йду по вулиці й співаю,
А в кишені ні гроша.
А навколо жито й жито:
Скільки оком осягнеш,
Бо до мене - я це знаю -
Й не захочеш, то - прийдеш!
Й повну пазуху кохання
Разом з щастям принесеш.
1.9.1964 р.

ПОСТОЛИ
Прочитав я свій вірш і заплакав:
Ну й нудотний! Хто ж вірш цей писав?
Ось сторчить необрубана проза,
Там корчів, ніби, хтось навтикав;
А там просто - сирий, ніби, осінь,
Хоч за хмари хапайся бери!
Ніби, він і в костюмі - та босий,
Хоч заказуй мерщій постоли.
Може тут постоли, як хрін в просі...
Хай відчують і горе, й біду,
Хай ще трохи побігають босі,
Поки гроші на буци знайду.
Може викинуть їх і не злитись,
І ніколи вже їх не писать,
Або в церкву піти помолитись,
Й панахиду по них заказать?
15.7.1969 р.

ПТАШЕЧКА - ЩЕБЕТАЛОЧКА
Донечці
Ти - моя пташечка - щебаталочка,
Ти - моя радість - цілуваночка,
Щоб без тебе робив, моя маківко,
Щоб тебе не було, моя ластівко?
Моє б серце було неримоване,
А мій розум був би розчавлений.
І тоді б всі закінчились радощі,
Як зникають весняні пахощі.
І потухло б навіки Сонечко,
І не відав би ніжності зроду,
Бо якби я не знав свою донечку,
То ніколи б не знав свого роду.
29.10.1990 р.

ОБЛАВА
Не було перебудови -
То були кролі й корови,
А прийшла ота облава,
Мов корова все злизала.
Був колись в нас божий рай,
Пили чачу, самограй,
Зараз вже й вина не стало,
Горбачову вічна слава!
Міг колись, я так сказати,
Дачу, дім побудувати,
А сьогодні, Божа мати,
Дай хоч хлів добудувати.
Є у нас така держава
Хоч кричи ти, хоч крутись,
Якщо гривню вам добавить -
Буде років сто трястись.
Я уже у тому віці,
Що нема коли вже жить,
Та як гляну я на шефа -
Так і хочеться вліпить.
Обійняти й розчавити
Як живого слимака,
Скільки ж можна кров вже пити
Із простого мужика?
Хай мене боронить Бог -
Від багатих, як від блох,
Краще зразу помирати,
Як кредит в багатих брати.
24.4.1997 р.

КОТЯЧІ МОЛЕБНІ
Пану Лужкову
Ніби стовп телеграфний
Читать дальше