Валентин Кудрицкий - А листя падають...

Й трохи Місяць задрімав.
Що тоді, скажи ,ми знали
Про любов і про життя,
Що тоді про щастя знали
І про наші почуття?
Що тоді я знав про вірність
І у чому її суть?
А сьогодні білі коні
Спать ночами не дають.
13.8.1967 р.

ТИХО ПАДАЮТЬ ЗОРІ
Тихо падають зорі прямо в вікна мої,
Може більше не треба дорікати мені?
А над Києвом Місяць. На Русанівці - ніч.
І дівча розігріте, як натоплена піч.
Тихо плаче гітара. А з-під верб голоси:
-Ой, не треба, не треба... Не ходи, не проси.
Ой, ви очі, омрієні очі,
На вас гляну і серце болить...
А тому й не люблю білі ночі,
Щоб не бачить, хто в лісі кричить.
Та, коли відриваю свій погляд -
То, здається, що серце я рву,
А гітара викрикує з гаю:
Я до тебе прийду, я прийду.
3.12.1968 р.

ВІТЕР І ВЕРБА
Цілу ніч з вербою шепче вітер,
Прилетівши з поля підгульнуть,
Та заплутавсь у вербових вітах
А хотів й берізку ще вщіпнуть.
І хоч як пручалась та і гнулась
Та свого він все-таки добивсь:
Зразу за косичку її смикнув,
Потім й до спіднички опустивсь.
5.5.1962 р.

ВЕСІЛЛЯ В ЛІСІ
Осінь роздягає біленьку берізку,
Та стоїть і плаче, проливає слізки,
Все ж не розгубилась, повернулась боком
Й дубу, ніби парубку - підморгнула оком.
Я стою і думаю, що ж то далі буде,
А вона під Місяцем оголила груди.
Дуб не забарився, подививсь навколо...
І зробив з берізкою на галявці коло.
Довго веселились в лісі всі довкілля,
Бо в берізки з дубом почалось весілля.
17.10.1968 р.

ЯК ЖИТТЯ КІНЧАЄТЬСЯ
Очі в дівчини горять,
Зіроньки шепочуться,
Як погляну я на світ -
То дивлюсь і хочеться.
Поле росами горить,
Ранок просипається,
Як же хочеться любить! -
Як життя кінчається.
7.2.2008 р.

ДВІ БЕРІЗКИ
Дві берізки розтавивши ніжки,
Похилились у яр до дубка,
Сироїжки ж показують ріжки
І сміються із їх: ха-ха-ха.
Мов знайшли ви за ким побиватись? -
В нього ген і ялина й сосна,
Що нічого в житті не бояться,
Ви ж втечете, як прийде зима.
17.10.1968 р.

КУЛАКИ
Мене завжди всі друзі лають,
А дома жінка і брати,
Що проз бешкетників не можу
Я так як всі вони пройти.
А я, як ту побачу погань,
Що людям нівечить життя,
То спать не буду поки хаму -
Не дам 'понюхать' кулака.
20.4.1980 р.

КАПІТАН
Дивлюсь на світ, як на болото -
З якого чуть сумні пісні,
І люди всі, немов голота
Весь день копошаться в лайні.
Не знаю я - куди мчимось ми,
Куди веде наш капітан,
А вже оплот комуни лопнув
І всі поринули в туман.
13.5.1997 р.

ДИВО З ДИВ
Зачепивсь туман за гори,
Ясна зіронька зійшла,
Й щось мов сталося зі мною,
Посвітлішала душа.
Як на тебе подивився -
Помінялися думки,
І чомусь не з того-сього
Стало все-все навпаки.
То завжди я знав, що роблю,
Що й коли кому кажу,
А це став чомусь проходить
Навіть вулицю свою.
І хожу весь день, тиняюсь,
Мов мене хтось підмінив,
І весь день когось чекаю,
Ніби з неба дива з див.
І хожу й весь день тиняюсь
Так, як ніби недоспав,
І ніяк не можу втямить -
Хто ж від мене спокій вкрав?
22.10.1961 р.

НЕЗАЙМАНА ЛЮБОВ
Можливо й ти колись ночами,
Або, проснувшись на зорі,
Будеш шукать мене очими
Серед знайомих на Дніпрі,
То пам'ятай, тебе чекаю
Серед беріз, серед дібров,
І хай тебе благословляє -
На ратні подвиги любов.
25.11.1961 р.

ДІД - МОРОЗ
Гей, мороз, не пнись даремно,
Нас тобі не подолать,
Краще ти бери снігурку
І підемо засівать.
Не скрипи ти на світанку,
Головою не тряси,
Всеодно свою білявку
Нам весною віддаси.
12.11983 р.

МАНДАРИНКИ
От і знову весна. Знову душно в хатині.
Сонце манить - у поле, в садок,
І стою я в гаю де зустрів очі сині
До яких підійти я боявся й на крок.
Ми стояли, немов дві жаринки,
Де ще й досі тополі ростуть,
Я дививсь на її 'мандаринки'
І чекав, поки ті підростуть.
Я стояв, посміхався і думав:
-Йде весна, тане сніг в Ірпіні,
Десь у полі співають дівчата
І не знав, що співають мені.
м. Ірпінь 20.4.1961 р.

МОЯ МОЛОДІСТЬ
Залишив я молодість
В поглядах жіночих,
А тому і світяться
Ніжністю в їх очі.
А тому ще й досі
Я дивлюсь їм в очі,
Може й ще якась з них
Теж чогось захоче?
12.6.1961 р.

ОСІНЬ В МІСТІ
Осінь прийщла в наше місто зелене
Й ходить із пензлем від клена до клена.
Листям оранжевим впала до долу
Й так від Хрещатика аж до Подолу.
Падають листя із лип, і вербички,
Ніби пір'їнки - на брук, на травичку.
Читать дальше