Валентин Кудрицкий - Квітка кохання
Здесь есть возможность читать онлайн «Валентин Кудрицкий - Квітка кохання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Профі, Жанр: Поэзия, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.
- Название:Квітка кохання
- Автор:
- Издательство:Профі
- Жанр:
- Год:2011
- Город:Київ
- ISBN:978-966-2398-10-6
- Рейтинг книги:4 / 5. Голосов: 2
-
Избранное:Добавить в избранное
- Отзывы:
-
Ваша оценка:
Квітка кохання: краткое содержание, описание и аннотация
Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Квітка кохання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
"Поки серце б'ється" - так відверто перед читачами зізнається автор нової збірки. І це - не просто слова, це його життєве кредо: творити за принципом "жодного дня без нового рядка."Автор дуже плодовитий, бо за досить короткий строк вже видав "на - гора" чотири збірки поезій. В них він уміло представив все розмаїття поетичних жанрів - лірику, гумор, сатиру. Окремо вийшли книжечки для дітей.
До нової збірки "Квітка кохання" автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
"Душа тремтить як струни скрипки" - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: "Як хочеться в небо злетіти", але при цьому сильно відчуває "Тяжіння землі.
Відчуваючи "в душі приливи і відливи" до прекрасної статі - ЖІНКИ, "коли приходить любов," він захоплено вигукує: "Розіпну я серце на семи вітрах." Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. "Я п’ю любов з криниць кохання," бо його постійно охоплює сильна "Спрага кохання."
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Це своє сильне почуття до ЖІНКИ він ще висловлює віршем "Я вдячний вам":
Так відчувати може тільки тонка натура - людина глибока із щирим серцем. Але його "Душа кричить" від несправедливості, усіх негативних явищ, які, як паразити, ще живуть серед нас.
Автор тривалий час працював на будовах Крайньої Півночі, а у вільний від роботи час писав поезії, оспівуючи красу природи цього краю. Багато творів він присвятив товаришам по роботі - будівельникам. Тому частина поезій збірки написані російською мовою.
Нова збірка "Квітка кохання" - багата цікавими знахідками, епітетами і синонінами, яскравими образами. Впевнений, що вона дасть читачеві позитивний заряд, викличе море емоцій і переживань, багатьох заставить задуматься над нашим буттям, сьогоденням.
Тож приємних вам вражень від нової зустрічі з автором.
МИКОЛА МАЛІЧЕНКО, заслужений діяч мистецтв України.
Я счастлив тем, что я любил, В любви моє призванье, В любви все радости мои, И в ней - мои страданья.
Я вдячний вам, мої кохані, За ваші посмішки ясні, Які, неначе урагани, Живуть загадками в мені. Спасибі вам за пристрасть, ніжність, За все, що ви дали мені, Та перш за все за вашу вірність, За теплі ночі весняні. Спасибі вам, що всі ви різні,
Як у садку, як в лузі цвіт,
Що кожна з вас - то ціла вічність,
А разом всі ви- цілий світ!
До нової збірки "Квітка кохання" автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
"Душа тремтить як струни скрипки" - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: "Як хочеться в небо злетіти", але при цьому сильно відчуває "Тяжіння землі.
Відчуваючи "в душі приливи і відливи" до прекрасної статі - ЖІНКИ, "коли приходить любов," він захоплено вигукує: "Розіпну я серце на семи вітрах." Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. "Я п’ю любов з криниць кохання," бо його постійно охоплює сильна "Спрага кохання."
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Це своє сильне почуття до ЖІНКИ він ще висловлює віршем "Я вдячний вам":
Так відчувати може тільки тонка натура - людина глибока із щирим серцем. Але його "Душа кричить" від несправедливості, усіх негативних явищ, які, як паразити, ще живуть серед нас.
Автор тривалий час працював на будовах Крайньої Півночі, а у вільний від роботи час писав поезії, оспівуючи красу природи цього краю. Багато творів він присвятив товаришам по роботі - будівельникам. Тому частина поезій збірки написані російською мовою.
Нова збірка "Квітка кохання" - багата цікавими знахідками, епітетами і синонінами, яскравими образами. Впевнений, що вона дасть читачеві позитивний заряд, викличе море емоцій і переживань, багатьох заставить задуматься над нашим буттям, сьогоденням.
Тож приємних вам вражень від нової зустрічі з автором.
МИКОЛА МАЛІЧЕНКО, заслужений діяч мистецтв України.
Я счастлив тем, что я любил, В любви моє призванье, В любви все радости мои, И в ней - мои страданья.
Я вдячний вам, мої кохані, За ваші посмішки ясні, Які, неначе урагани, Живуть загадками в мені. Спасибі вам за пристрасть, ніжність, За все, що ви дали мені, Та перш за все за вашу вірність, За теплі ночі весняні. Спасибі вам, що всі ви різні,
Як у садку, як в лузі цвіт,
Що кожна з вас - то ціла вічність,
А разом всі ви- цілий світ!
Квітка кохання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком
Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Квітка кохання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.
Тёмная тема
↓
↑
Сбросить
Интервал:
↓
↑
Закладка:
Сделать
Коли пиляли груші?
Як варвар церкви розбивав,
Трощив культуру предків,
Як гіцель той хрести ламав,
Чому ж тоді ти дрефив?
11.6.1976 р.
НА КНИГУ ВІРШІВ МИКОЛИ ПОДОЛЯНА
«Жовтневий засів». Коментарії
«Ми ходу несхибну п’ятирічну
Переносимо у вись космічну».
Ми щасливі, що в сім’ї єдиній,
Як не буде хліба, будуть – дині,
А як схоче хто хліба чи м’яса,
Глянь, яка гарна до Місяця траса.
Скоро «Космос» буде дев’ятсотий,
Радуйтесь, селяни і робочі.
Жайворона я співаю й досі,
А й не знаю, що його нема,
Бо забувсь спитати в тьоті Фросі,
Що нам агрохімія дала.
Хороше живеться у Карпатах,
Бо там вічно пахне, рута-м’ята,
Бо дівки там гарні і патлаті,
Але хлопці всі чомусь рогаті.
26.5.1976 р.
НА ПЕРШИХ ДЕСЯТЬ ВІРШІВ:
– Хвалив царя, хвалив і Йоську,
І оди буду всім писати.
А хто більш кине у авоську,
Тому й пісні буду складати.
Я – комуніст.
«Мене відрядили в поети,
Вам кельму вручили, вам плуг.»
Якби будував я, поете,
Як ти пишеш вірші про плуг,
То зразу б гукав мене: – Де ти?
І з дому тікав би на луг.
Якби я зліпив так будівлю,
Як вмієш ліпить ти вірші,
Давно б по копійці збирали
На спомин моєї душі.
26.5.1976 р.
ПОЕТОВІ ПРО ХЛІБ
На вірш Миколи Подоляна
«Складаю вам шану, поля».
Якби всі ті, що люблять хліб,
Та так його ростили,
То колосками б землю всю
Робочі руки вкрили.
А тим папером з словом «хліб»,
Де так його шанують,
Можна всю Землю завернуть
І іншу ще якуюсь.
Але від гарних слів і фраз
Ще не росло нічого,
Тому подумай кожен раз,
Ти пишеш вірш для чого?
То не поет, що вже навчивсь
Гарненько римувати,
Потрібно й душу ще ту знать,
Що люди хочуть знати.
Треба самому все відчуть,
Повести і розважить,
Якщо поетом хочеш буть –
Поїдь на БАМ, КАМАЗ ти.
І порівняння не лови,
Задерши ніс до неба,
А в мозолях своїх знайди
Для вірша те, що треба.
А то за образом летиш,
Й так часто не до діла,
А там, де віршик без думок,–
То, як душа без тіла.
То ж краще не пиши про хліб,
Який зі столу знаєш,
А то, здається, що той хліб
Зовсім не поважаєш.
Любить хліб і мій сусід,
І моя сусідка,
Та від ніжності тієї
Як з гівна – повітка.
6.6.1976 р.
НА КНИГУ ПОДОЛЯНА
Вірш: Я бачу домен блиск багряний.
«Удари молота стального
Здаються піснею мені.»
Коли тріщить, гуркоче трактор,
Мені здається, то – вона,
Моя любов, моя кохана
Для мене пісеньку співа.
Та хай би той трактор, мій друже,
Над вухом продиркав хоч день,
Тоді б ти, можливо, ту прозу
Не сплутав би з кров’ю пісень.
А стать в стороні і послухать,
То це, як чужу покохать,
Яка із свого вийме душу,
З чужим стане Янгола грать.
«Мене заводів пісня кличе»
Писали всі про серп і молот,
І я ще трохи напишу,
А як не хватить гонорару,
То може хоч дадуть борщу.
Вірш « Сонце».
«Це сонце землю брало на руки
Як мати свіжу бере хлібину.»
– Кому такий потрібний образ?
На вірш «Вітер»
Я переллю з пустого у порожнє,
Нащо мені вже треба висота?
Як я і так стою вже комуністом
Й куди не піду – в мене скрізь рука.
Про те, що бачу, не пишу навмисно,
Навіщо? Якщо знають всі і так,
І хоч я ще недавно комуністом,
Але уже я, хлопці, – не простак.
26.5.1976 р.
Я – КОМУНІСТ
Я одержав Планету, зранену бомбами,
Тифом звалену, ледве живу,
Яку воші, неначе вовчиці,
Догризали, як власність свою.
Я одержав Планету змучену, зганьблену,
І все ж не повісив ніс.
Хто ж підняв її на вершину могутності?
Я – комуніст.
Як Планета вмирала від голоду,
А вороги об’явили піст,
Хто рятував тоді землю знедолену,
І піднявся на повний зріст?
Як фашистський дикун сатаніючи,
Землю став гризти мою,
Хто дорогу йому заступив, замерзаючи,
В тяжкім нерівнім бою?
Люди! Не бійтесь чуми водородної,
Хай хто увімкне той твіст,
Знайте, що Ленін в сімнадцятім, в Смольному
Мені доручив врятувати світ.
Будьте спокійними, люди,
Я – комуніст!
Бо навіть ті, які впали скелети,
Ніби привиди й страхи землі,
Всі як один піднялись, як багнети,
І пішли врозумлять королів.
9.6.1976 р.
КОЛИ КОХАНОЇ НЕМАЄ. .
Дівочий голос серце крає
Й хватає душу за живе,
Коли коханої немає,
А хтось по вулиці іде.
Журба моя, нестерпна муко,
Моя любов, і мій ти біль,
Навіщо робиш ти розлуку
І сиплеш знов на рану сіль?
Я все життя тебе чекаю,
Я все життя тебе люблю,
Хоч день прийдешній догорає,
А я тебе ще й досі жду.
5.6.1976 р.
Читать дальше
Як варвар церкви розбивав,
Трощив культуру предків,
Як гіцель той хрести ламав,
Чому ж тоді ти дрефив?
11.6.1976 р.
НА КНИГУ ВІРШІВ МИКОЛИ ПОДОЛЯНА
«Жовтневий засів». Коментарії
«Ми ходу несхибну п’ятирічну
Переносимо у вись космічну».
Ми щасливі, що в сім’ї єдиній,
Як не буде хліба, будуть – дині,
А як схоче хто хліба чи м’яса,
Глянь, яка гарна до Місяця траса.
Скоро «Космос» буде дев’ятсотий,
Радуйтесь, селяни і робочі.
Жайворона я співаю й досі,
А й не знаю, що його нема,
Бо забувсь спитати в тьоті Фросі,
Що нам агрохімія дала.
Хороше живеться у Карпатах,
Бо там вічно пахне, рута-м’ята,
Бо дівки там гарні і патлаті,
Але хлопці всі чомусь рогаті.
26.5.1976 р.
НА ПЕРШИХ ДЕСЯТЬ ВІРШІВ:
– Хвалив царя, хвалив і Йоську,
І оди буду всім писати.
А хто більш кине у авоську,
Тому й пісні буду складати.
Я – комуніст.
«Мене відрядили в поети,
Вам кельму вручили, вам плуг.»
Якби будував я, поете,
Як ти пишеш вірші про плуг,
То зразу б гукав мене: – Де ти?
І з дому тікав би на луг.
Якби я зліпив так будівлю,
Як вмієш ліпить ти вірші,
Давно б по копійці збирали
На спомин моєї душі.
26.5.1976 р.
ПОЕТОВІ ПРО ХЛІБ
На вірш Миколи Подоляна
«Складаю вам шану, поля».
Якби всі ті, що люблять хліб,
Та так його ростили,
То колосками б землю всю
Робочі руки вкрили.
А тим папером з словом «хліб»,
Де так його шанують,
Можна всю Землю завернуть
І іншу ще якуюсь.
Але від гарних слів і фраз
Ще не росло нічого,
Тому подумай кожен раз,
Ти пишеш вірш для чого?
То не поет, що вже навчивсь
Гарненько римувати,
Потрібно й душу ще ту знать,
Що люди хочуть знати.
Треба самому все відчуть,
Повести і розважить,
Якщо поетом хочеш буть –
Поїдь на БАМ, КАМАЗ ти.
І порівняння не лови,
Задерши ніс до неба,
А в мозолях своїх знайди
Для вірша те, що треба.
А то за образом летиш,
Й так часто не до діла,
А там, де віршик без думок,–
То, як душа без тіла.
То ж краще не пиши про хліб,
Який зі столу знаєш,
А то, здається, що той хліб
Зовсім не поважаєш.
Любить хліб і мій сусід,
І моя сусідка,
Та від ніжності тієї
Як з гівна – повітка.
6.6.1976 р.
НА КНИГУ ПОДОЛЯНА
Вірш: Я бачу домен блиск багряний.
«Удари молота стального
Здаються піснею мені.»
Коли тріщить, гуркоче трактор,
Мені здається, то – вона,
Моя любов, моя кохана
Для мене пісеньку співа.
Та хай би той трактор, мій друже,
Над вухом продиркав хоч день,
Тоді б ти, можливо, ту прозу
Не сплутав би з кров’ю пісень.
А стать в стороні і послухать,
То це, як чужу покохать,
Яка із свого вийме душу,
З чужим стане Янгола грать.
«Мене заводів пісня кличе»
Писали всі про серп і молот,
І я ще трохи напишу,
А як не хватить гонорару,
То може хоч дадуть борщу.
Вірш « Сонце».
«Це сонце землю брало на руки
Як мати свіжу бере хлібину.»
– Кому такий потрібний образ?
На вірш «Вітер»
Я переллю з пустого у порожнє,
Нащо мені вже треба висота?
Як я і так стою вже комуністом
Й куди не піду – в мене скрізь рука.
Про те, що бачу, не пишу навмисно,
Навіщо? Якщо знають всі і так,
І хоч я ще недавно комуністом,
Але уже я, хлопці, – не простак.
26.5.1976 р.
Я – КОМУНІСТ
Я одержав Планету, зранену бомбами,
Тифом звалену, ледве живу,
Яку воші, неначе вовчиці,
Догризали, як власність свою.
Я одержав Планету змучену, зганьблену,
І все ж не повісив ніс.
Хто ж підняв її на вершину могутності?
Я – комуніст.
Як Планета вмирала від голоду,
А вороги об’явили піст,
Хто рятував тоді землю знедолену,
І піднявся на повний зріст?
Як фашистський дикун сатаніючи,
Землю став гризти мою,
Хто дорогу йому заступив, замерзаючи,
В тяжкім нерівнім бою?
Люди! Не бійтесь чуми водородної,
Хай хто увімкне той твіст,
Знайте, що Ленін в сімнадцятім, в Смольному
Мені доручив врятувати світ.
Будьте спокійними, люди,
Я – комуніст!
Бо навіть ті, які впали скелети,
Ніби привиди й страхи землі,
Всі як один піднялись, як багнети,
І пішли врозумлять королів.
9.6.1976 р.
КОЛИ КОХАНОЇ НЕМАЄ. .
Дівочий голос серце крає
Й хватає душу за живе,
Коли коханої немає,
А хтось по вулиці іде.
Журба моя, нестерпна муко,
Моя любов, і мій ти біль,
Навіщо робиш ти розлуку
І сиплеш знов на рану сіль?
Я все життя тебе чекаю,
Я все життя тебе люблю,
Хоч день прийдешній догорає,
А я тебе ще й досі жду.
5.6.1976 р.
Читать дальше
Тёмная тема
↓
↑
Сбросить
Интервал:
↓
↑
Закладка:
Сделать
Похожие книги на «Квітка кохання»
Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Квітка кохання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Люба Клименко
Кемерон Доукі
Олександр Гаврош
Галина Горицька
Галина Горицька
Валентин Чемерис
Отзывы о книге «Квітка кохання»
Обсуждение, отзывы о книге «Квітка кохання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.