Сергей Жадан - Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років

ті що люблять поглянь як багато вони віддають
і як легко усе що приходить приймають
подивися на їхні долоні повні скарбів
на їхню шкіру на їхні очі на усміх
радісний і щасливий на їхній спокій
погідний як літній вітер

ті що люблять вони як дельфіни
що вистрибують із води веселі й лагідні
розбризкуючи довкола сотні бризок
розливаючи довкола стільки світла

навчися в них дякувати за все що є і чого немає
навчися приходити довірливо й лагідно
і відходити просто

як світло увечері гасне як птах засинає
як вода що тече в землю вертається

коли любов це так як ти кажеш то хай вона є
хай відходить хай віддаляється і хай повертається
знову коли любов – це все зовсім усе віддати
залишитись ні з чим коли любов це бути
зовсім малим і нічого не мати коли любов
це навіть не знати де вона починається й доки
триває і як вона є чи вона дрібна як пісок
чи як земля велика коли любов це забути про себе
просто довіритись просто подати руку ступити
вперед і піти нічого з собою не взявши ні запаху
дому ні хліба ні їжі й води просто ходімо
попереду тільки зірки і небо безмежне й просте
і найделікатніше світло

за що ти так міцно мене любиш чому так світло
приходиш так терпляче мене обіймаєш так міцно
мене бережеш чому говориш що я твій малий
найкоштовніший найцінніший у світі діамант
я ж нічого я справді зовсім нічого не маю
ні шкіри білішої за найбіліший сніг ні сліз
прозоріших за найпрозоріші перли ні радості
над радостями ні усміху яким усміхаються діти
ні ходи простої і легкої ні кроків тихих і добрих
тільки сльозу що тече щокою спокійно і терпко
і серце що не вміє стати для тебе всім і шкельце
мале в кулакові що ранить до крові коли так світло
і просто приходиш коли говориш ласкаво що я
твій малий улюблений діамант

я віддала би півцарства за те щоби до тебе можна було
писати листи щоби знати адресу за якою вони могли би
тебе знаходити півцарства за те щоб ти сміявся щоби
зморшки що з’являються в тебе на лиці були тільки від
сміху щоби можна так просто торкнутися пальцями щік
сказати як міцно як міцно і як це насправді добре я
за тобою скучила
півцарства це п’ять жолудів листя каштана трохи
надламане від минулої осені сушені ягоди ожини
улюблені стежки до озера квіти мальв трава обабіч
дороги запах живиці й сосен опала кора хвоя й багато
піску такі ось мої півцарства за найпростішого в світі
листа за м’яке світло зранку що заламується на шибці
коли його дописуватиму за твій усміх за твою
радість за твою любов просту й усміхнену

дорожчий ти мені від цвіту акації
від коштовних тканин розшитих золотом
від запаху трав цілющих
від доріг найкращих що ведуть
всюди куди завгодно тільки не до тебе

дорожчий від найдорожчих сортів троянд
від каміння на дні морському від перлів
що ховаються в скойках від коралів міцних
і красивих

майже так само міцно ти дорогий мені
як вода майже так само любий як сонце
майже так само мені ти бентежний як світло

ти так зовсім близько що слід твого дихання
залишається на моїй правій руці такий спокійний
такий розмірений такий легкий що ним би навіть
не здмухнути пух кульбаби не стривожити
сну немовлят не сколихнути повітря
ти так близько що я можу бачити як у твоїх очах
відбивається небо як у них на якусь найкоротшу
мить з’являються тіні перелітних птахів розкішні
крони дерев тремтіння листя аж так ти близько

ти так гарно мовчиш сьогодні ти так гарно
мовчиш моя любове майже так само тихо
як розхиляються стулки мушель на морському
дні майже так само спокійно як росте висока
степова трава як гойдається під прозорим
бездонним небом ти ж бачиш як воно
блакитно-крихко розсипається на найдрібніші
шматочки від твого подиху від твого мій любий
доторку не говори не треба

і так гарно мовчиш коли заходиш у воду
так безшумно ніби то й не вода про що ти
думаєш чи може ти просто слухаєш як поруч
пропливають риби нітрохи тебе не лякаючись
може ти просто слухаєш воду може нарешті
знаєш якою із течій пливти на захід так світло
ти нічого мені не говориш