В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

По третє, місцевий суд, не міг неправильно застосувати кримінальне законодавство , оскільки він застосовував тільки Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., який згідно з ч. 1 ст. 3 КК до законодавства України про кримінальну відповідальність не відноситься. (Ще один із аргументів того, що ні КК, ні КПК не регламентують в повному обсязі порядок застосування закону про амністію). У зв’язку з цим, ми повністю згодні з російськими вченими у тому, що, “не дивлячись на те, що стаття про амністію включена в КК, вона не входить в систему Загальної частини КК. Нема жодного припису Загальної частини, яка була б обов’язковою для акта амністії. Зокрема, припис останнього не залежить від відповідних норм Загальної частини КК, які встановлюють різні види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. Акт амністії може містити і інші приписи, які не відносяться до КК” [200] Курс уголовного права. Общая часть. Том 2: Учение о наказании. – М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999, с. 269. .

І на кінець останнє. Така судова практика порушує принцип справедливості, оскільки законослухняних громадян буде ставити в гірше становище в порівняні з не законослухняними особами, які по тим чи іншим причинам не виконують основне покарання, наприклад, ухиляються від сплати штрафу в дохід держави. Звідси можна зробити парадоксальний висновок, якщо хочеш щоб амністія була до тебе застосована, тобто ти будеш звільнений як від основного так і додаткового покарання, “не поспішай виконувати основне покарання”. На наш погляд, аналогічна ситуація була в ч. 1 ст. 69 КК, коли призначення більш м’якого покарання могло бути застосовано тільки до осіб, які вчинили більш тяжкі злочини (особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості) і не могло бути застосовано до осіб, які вчинили злочин невеликої тяжкості. Конституційний Суд України, розглядаючи це питання, у своєму рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004 підкреслив, що норми зазначеної статті (ст. 69 КК – В.Б.) суперечать основоположному принципу правової держави – справедливості, оскільки особи, які вчинили злочини невеликої тяжкості, поставлені в гірші умови, ніж ті, які вчинили більш тяжкі злочини....Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах [201] Офіційний вісник України. – 2004. – № 45. – Ст. 2975. . Як відзначав Голова Верховного Суду України В.В. Онопенко “Справедливість у державі може забезпечити лише справедливий суд” [202] Виступ Голови Верховного Суду України В.В. Онопенко на засіданні Верховної Ради України 23 лютого 2007 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 3. – С. 4. . Тому тяжко не погодитися з В. Речицьким у тому, що, несправедливість, вчинена від імені права, обурює людей значно сильніше, ніж несправедливість, вчинена від імені окремої особи. Саме звідси ця майже нелюдська вимогливість до тих, хто застосовує право – суддів... [203] Речицький В. Відповідь Речицького Мирославу Мариновичу // Права людини (ХПГ- інформ.). – 2007. – № 11. – С. 11. .

При застосуванні амністії виникають деякі питання, пов’язані з таким додатковим видом покарання, як конфіскація майна. Наприклад, чи підлягає подальшому виконанню це додаткове покарання, якщо до дня набрання чинності закону про амністію воно не було виконано, або було виконано частково?

В теорії кримінального права по цьому питанню існує точка зору, що в цих випадках додаткове покарання у виді конфіскації майна – виконанню не підлягає [204] Школа С.М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні, с. 102; Маргулова И.Л. Вопросы применения амнистии // Комментарий судебной практики за 1987-1988. – М.: Юрид. лит., 1989. – С. 137. .

Така ж точка зору існує і в судовій практиці. “У разі, коли на підставі акта про амністію засуджений підлягає повному звільненню від покарання і вирок не набрав законної сили, амністія поширюється на конфіскацію майна незалежно від того, чи було на день видання акта про амністію вилучено належне засудженому майно” [205] Судова практика в цивільних і кримінальних справах (1960-1988 рр.). – К.: Вид-во при Київ. Ун-ті, 1989. – С. 192. . Верховний Суд України в п. 6 постанови Пленуму № 11 від 21.12.1990 р. “Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків”, відзначив, що “у порядку ст. 411 КПК суди можуть також вирішувати питання, що виникли після винесення вироку в процесі його виконання, зокрема, про невиконання вироку в частині конфіскації майна, якщо актом амністії... засуджений повністю звільнений від покарання і якщо до дня видання акта амністії... вирок у частині конфіскації майна не був виконаний” [206] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973-1998 рр.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998.– № 11. – с. 233. .