В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

Приклад:Вироком місцевого суду від 20.12.2004 р. Д. було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК на 3 роки позбавлення волі із позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік. На підставі ст. 75 КК Д. звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком на 1 рік. 18.03.2005 р. апеляційний суд вирок місцевого суду скасував у частині призначеного покарання і постановив свій вирок, призначивши Д. за ч. 2 ст. 286 КК – 3 роки позбавлення волі із позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік. 21.07.2005 р. у засіданні суду касаційної інстанції засуджений просив застосувати щодо нього амністію, оскільки він є інвалідом 3 групи і має на утриманні малолітню доньку. Верховний Суд України згідно з пунктами “б” та “е” ст. 1, ст. 6 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. звільнила Д., як від основного так і від додаткового покарання [193] Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. – К.: Концерн “Ін Юре”, 2007, с. 113-115. .

На наш погляд, в першому випадку зміст ст. 21 Закону України “Про амністію з нагоди першої річниці Конституції України” від 26 червня 1997 р. та ст. 20 Закону України “про амністію” від 24.07.1998 р. є невдалим із правової точки зору. Аналіз цих статей свідчить про те, що є два варіанти:

- особа звільняється від додаткових мір покарання, якщо на день набрання чинності цими Законами вироки суду в частині додаткових мір покарання не було виконано;

- особа не звільняється від додаткових мір покарання, якщо на день набрання чинності цими Законами вироки суду в частині додаткових мір покарання було виконано.

Виникає запитання, від чого законодавець заборонив звільняти осіб, якщо вирок суду в частині додаткових мір покарання вже виконано?

Відповідь одна, ця заборона не має ніякого правового сенсу, оскільки всі особи звільняються від додаткових мір покарання, якщо на день набрання чинності цими Законами вироки суду в частині додаткових мір покарання не були виконані. На нашу думку, недоліки цих статей Законів є причинами судових помилок.

Приклад :Вироком місцевого суду від 22.10.1998 р. О. був засуджений за ч. 1 ст. 215 КК до штрафу в розмірі 500 грн. та позбавленням права керувати транспортними засобами терміном на 3 роки. На підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 24.07.1998 р. О. був звільнений від основного покарання. Обласний суд ухвалою від 17.11.1998 р. звільнив О на підставі ст. 20 Закону України “Про амністію” від 24.07.1998 р. від додаткового покарання. Постановою президія обласного суду від 3.03.1999 р. зазначену ухвалу в частині застосування до О. ст. 20 цього Закону і звільнення його від додаткового покарання, скасовано. Верховний Суд України своєю ухвалою від 1.04.1999 р. постанову президії обласного суду скасував і зазначив, що за змістом ст. 20 Закону України “Про амністію” від 24 липня 1998 р., від додаткових мір покарання не звільняються лише особи, щодо яких таке покарання станом на 13.08.1998 р., тобто на день набрання чинності Законом, було виконано. Із матеріалів справи вбачається, що на цю дату вирок щодо О. було не тільки не виконано, а й не ухвалено. Тому судова колегія в кримінальних справах обласного суду при розгляді справи правильно виправила помилку місцевого суду і відповідно до п. “б” ст. 1 та ст. 20 цього Закону обґрунтовано звільнила О. від додаткового покарання [194] Рішення Верховного Суду України. – 2000. – С. 106-107. .

В другому і третьому випадках, умовою звільнення особи від додаткового покарань, є звільнення її від покарання на підставі закону про амністію. При цьому, особи, до яких хоча і застосувався акт амністії, не мали право на звільнення від додаткового покарання, якщо при цьому вони не звільнялися від покарання. Різниця між цими випадками полягає у тому, що в другому випадку умовою звільнення особи від додаткового покарання було звільнення її повністю від покарання, а в останньому випадку, звільнення від покарання.

На наш погляд більш вдалим в цьому випадку є зміст ст. 14 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., оскільки умова “звільнення повністювід покарання” необґрунтовано звужувала підстави для звільнення осіб від додаткового покарання, наприклад в тих випадках, коли особа на підставі акта амністії звільнялася від невідбутої частини покарання, так як ми раніше встановили – однією із ознак “повного звільнення від покарання” на підставі закону про амністію є відсутність реального строку відбування покарання засудженим у процесі виконання вироку. Треба відзначити, що такі “незначні” вади законодавця призводять до судових помилок.