В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

Приклад :Вироком місцевого суду від 06.10.1998 р. К. був засуджений за ч. 1 ст. 215 КК на 1 рік виправних робіт з відрахуванням 20% заробітку в дохід держави та позбавленням права керувати транспортними засобами терміном на 3 роки. Постановою цього суду від 31.08.1999 р. К. був звільнений, як від основного так і від додаткового виду покарання. Президія обласного суду постанову місцевого суду скасувала, оскільки останній всупереч вимогам ст. 21 Закону України “Про амністію” від 16.07.1999 р. застосував амністію до К., а тому у суду не було підстав звільняти його від додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки амністія була застосована щодо К. у зв’язку із відбуттям ним певної частини основного покарання, і тому не було підстав звільняти його від позбавлення права керувати транспортними засобами [195] Школа С.М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні, с. 100-101. .

Таке рішення президії обласного суду викликає сумніви. Так, згідно із ст. 21 Закону України “Про амністію” від 16 липня 1999 р., особи, які за цим Законом звільняються повністювід покарання, звільняються як від основного, так і від додаткових покарань. Всі інші засуджені, які підпадають під дію цього Закону, від додаткових мір покарання не звільняються [196] Маляренко В.Т., Музика А.А. Амністія та помилування в Україні, с. 525. . На нашу думку, таке тлумачення вищестоящим судом цього Закону, що в разі звільнення особи від невідбутої частини покарання – звільнення її від невідбутої частини основного покарання та від додаткового покарання на підставі цього Закону про амністію неможливе, є помилковим, так як суперечить принципам рівності та справедливості, оскільки ставить не в рівне становище осіб, які вчинили однакові злочини до набуття чинності законом про амністію і яким були призначені однакові основні та додаткові покарання, але різниця між ними полягає у тому, що вони були засудженні в різний час, а тому один з них звільняється від призначеного покарання на стадії судового розгляду шляхом постановляння обвинувального вироку із звільненням як від основного так і від додаткового покарання, а другий звільняється тільки від невідбутої частини основного покарання під час відбування покарання.

Таким чином, слід відзначити, що на підставі Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. та Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. та інших актів, передбачених в другому випадку, звільненню від додаткових видів покарань підлягають тільки ті особи, які на підставі цих Законів були звільненні від покарання або невідбутої частини покарання. Наприклад, звільненню від додаткових видів покарання підлягали, як військовослужбовці які тримаються в дисциплінарному батальйонові та були засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, незалежно від того, який строк покарання вони відбували (п. “а” ст. 4 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р.), так і жінки, які були засуджені за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання (п. “в” ст. 3 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р.).

Усі інші засуджені, які хоча і підпадають під дії цих Законів – від додаткових видів покарань не звільняються. Тлумачення цих Законів свідчить про те, що до таких осіб слід віднести, наприклад засуджених, яким наполовину була скорочена невідбута частина покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі на певний строк (стаття 5 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. та Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р.).

Приклад :Вироком місцевого суду від 25.04.2005 р. К. був засуджений за ч. 2 ст. 286 КК на 3 роки позбавлення волі та позбавленням права керувати транспортними засобами терміном на 2 роки. На підставі ст. 1 п. “б” Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. він звільнений від основного покарання. Ухвалою апеляційного суду від 04.08.2005 р. вирок суду у частині вирішення цивільного позову був змінений, а ухвалою Верховного Суду України від 14.11.2006 р. вирок суду в частині вирішення цивільного позову скасований [197] www.nau.kieu.ua № 5-5416км06, 14.11.2006, Ухвала, Верховний Суд України. .