В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

При другому варіанті, якщо особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності по різним підставам, право вибору цих підстав належить цій особі. Однак суд, керуючись ч. 6 ст. 16-1 КПК, повинен роз’яснити останній наслідки застосування щодо неї амністії, зокрема те, що в разі застосування амністії, в подальшому інші закони про амністію не можуть бути до неї застосовані.

В судовій практиці виникло питання, на якій підставі необхідно звільняти особу від кримінальної відповідальності, якщо вона вчинила декілька злочинів, на яких поширюється дія акта про амністію, але за частина з них особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності також і на підставі ст. 49 КК?

Приклад:Постановою міського суду від 12.09.2007 р. С., який є інвалідом 3 групи, на підставі п. “е” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. був звільнений від кримінальної відповідальності, а кримінальна справа по звинуваченню С. у вчинені злочинів, передбачених ст. ст. 366 ч. 1 та 191 ч. 2 КК, була закрита. Із матеріалів справи вбачається, що С. 26.12.2003 р. вчинив службове підроблення документів і на протязі 1 півріччя 2004 р. привласнив 8288 грн. шляхом зловживання своїм службовим становищем [137] Архів Мілітопольского міськрайсуду Запорізької області. – 2007. – справа № 84. .

На нашу думку, суд повинен був звільнити С. від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК за вчинення злочину, передбаченого ст. 366 ч. 1 КК, оскільки строк давності за цей злочин невеликої тяжкості закінчився ще 01.07.2007 р., а потім звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. за злочин, передбачений ч. 2 ст. 191 КК.

Суд повинен в першу чергу звільняти осіб від кримінальної відповідальності за ту частину злочинів (злочин), які підпадають під дію ст. 49 КК, і не тільки тому, що звільнення осіб від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію існує тільки до закінчення строку давності, а також і тому, що його застосування може розширити межі звільнення осіб від кримінальної відповідальності по іншим підставам. Так, при звільнені особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, може зникнути така кваліфікуюча ознака злочину, як повторність (ч. 4 ст. 32 КК), а тому злочин, який був тяжким за даною ознакою, може стати злочином середньої тяжкості і закон про амністію, який до цього не поширювався на особу, яка якого вчинила, буде тепер поширюватися на неї. Наприклад, 1.10.2003 р. особа, яка має неповнолітніх дітей, вчинила шахрайство (ст. 190 ч. 1 КК – злочин невеликої тяжкості) і 1.10.2006 р. закінчився строк давності, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК. 1.02.2007 р. ця особа повторно вчинила відкрите викрадання чужого майна (ст. 186 ч. 2 КК – тяжкий злочин). Після звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, кваліфікуюча ознака “повторність” ст. 186 КК зникне і тоді грабіж, яка вчинила особа, необхідно буде кваліфікувати по ч. 1 ст. 186 КК і на неї пошириться дія Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. (На питання, чому не можливо було також застосувати амністію до особи за вчинення злочину, передбачено ч. 1 ст. 190 КК, є відповідь, що сучасна судова практика Верховного Суду України не дозволяє звільняти особу від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі акта про амністію за окремі злочини, якщо амністія не поширюється на всі вчиненні нею злочини. Більш детально ці питання будуть розглянуті в розділі 6цього посібника).

Крім того, суди повинні пам’ятати, що відповідно до ч. 3 ст. 248 та ч. 4 ст. 282 КПК апеляції, касаційні подання чи скарги (якщо справу розглядав апеляційний суд по першій інстанції) на постанову або ухвалу про закриття справи у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності сторони можуть подати протягом семи діб із дня винесення цього рішення (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”) [138] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 12 “Про практику застосування судами законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”, с. 16. .

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.