В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Ситуація 1.Коли під час відбуття реального покарання особою за злочин, за яким він був засуджений попереднім вироком, стало відомо, що останній до постановлення вироку вчинив і інший злочин .

Обчислення строку погашення судимості в такій ситуації, на наш погляд, не викликає труднощів, оскільки ця ситуація ніяким чином не відрізняється від обчислення строку погашення судимості при призначенні покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК, оскільки як у першому випадку, так і в другому випадку, остаточне покарання за сукупністю злочинів засудженим відбувається безперервно і день відбуття покарання призначеного за сукупністю злочинів, з якого буде обчислюватися строк погашення судимості, співпадає в цих випадках.

Більш складна ситуація виникає в тих випадках, коли особа відбувала реально покарання, її було засуджено за злочин, який вона вчинила до постановлення попереднього вироку, засудженому було призначено покарання за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК, а потім суд на підставі ст. 75 КК звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Приклад:Вироком суду від 04.06.2004 р. Г., раніше судимий 17.03.2004 р. на 1 рік виправних робіт, — був засуджений за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч. 4 КК остаточно йому було визначено покарання у виді 3 років 4 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК суд звільнив Г. від відбування покарання. Заступник прокурора області просив вирок суду змінити, посилаючись на те, що покарання у виді позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК та виправні роботи необхідно виконувати самостійно. Верховний суд України з цим не погодився і вказав, що посилання прокурора на те, що вироки судів мають виконуватися окремо, на вимогах закону не ґрунтуються, оскільки засудження до виправних робіт за один злочин, що входить у сукупність, не є перешкодою для застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених покарань, а також для звільнення при цьому на підставі ст. 75 КК від відбування остаточно визначеного покарання [347].

Виникає питання з якого дня обчислювати в такому випадку строки погашення судимості засудженому Г. за окремі злочини? На наш погляд, в таких випадках неможливо застосувати ч. 1 ст. 90 КК, оскільки засуджений не відбував реально покарання за сукупністю злочинів. Покарання у виді виправних робіт він також не відбув. З нашої точки зору, строки погашення судимості необхідно обчислювати по закінченню іспитового строку, за перший злочин на підставі п. 5 ч. 1 ст. 89 КК, а для останнього злочину, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 89 КК.

Ситуація 2.Коли після відбуття реального покарання засудженим, однак до закінчення строку погашення судимості за злочин, стало відомо, що останній до постановлення вироку вчинив і інший злочин.

Виникає питання, на підставі яких принципів (правил) в такій ситуації повинна погашатися судимість?

В теорії кримінального права такі ситуації детально були дослідженні відомим юристом О.С. Гореликом, який у зв’язку з цим, зокрема відзначав, що значно складніше вирішувати це питання, якщо при тих же умовах, останній вирок постановляється після відбуття покарання по першій кримінальній справі. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання відбуте повністю за попереднім вироком і фактично призначене покарання за сукупністю злочинів відбувається по частинам на протязі двох періодів, між якими є перерив, під час якого покарання до винного не застосовувалося [348].

О.С. Горелик запропонував в цій ситуації, при обчислюванні строків погашення судимості, використовувати принцип, згідно з яким «становище засудженого не може бути погіршеним із-за того, що не всі вчиненні ним злочини були своєчасно розкритті» [349], оскільки факт притягнення особи до кримінальної відповідальності не за всі, а лише за частину вчинених злочинів, що входять до сукупності, є обставиною, яка не впливає на ступінь небезпеки винного, який вчинив декілька злочинів [350]. Цей принцип, зокрема означає, що закінчення строку погашення судимості при призначенні покарання за сукупністю злочинів, як на підставі ч. 1 ст. 70 КК, так і на підставі ч. 4 ст. 70 КК, не повинні нічим між собою відрізнятися.

Для наочності використання цього принципу скористуємося попереднім прикладом В.В. Голіна, який той запропонував при обчислюванні строків погашення судимості за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК, з незначною його поправкою. Так, 13.02.2002 р. особа була засуджена за крадіжку за ч. 1 ст. 185 КК до позбавлення волі на один рік та за хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК до позбавлення волі на три роки. За сукупністю злочинів (ч. 1 ст. 70 КК) особі остаточно було призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. Після фактичного відбуття цього покарання, — 13.02.2006 р., почали обчислюватися окремо строки погашення судимості: за перший злочин середньої тяжкості — 3 роки (п. 7 ч. 1 ст. 89 КК), який закінчується 13.02.2009 р.; за другий тяжкий — 6 років (п. 8 ч. 1 ст. 89 КК), який закінчується 13.02.2012 р.