В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Аналіз цього прикладу зокрема свідчить проте, що після умовно-дострокового звільнення 13.02.2004 р. засудженого С. від відбування остаточно призначеного покарання за сукупністю злочинів, строки погашення судимості за злочини, передбаченні ч. 2 ст. 125 КК та ч. 1 ст. 187 КК, стали обчислюватися окремо. Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 89 КК строк погашення за злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК, закінчився через 2 роки, тобто 13.02.2006 р. Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 89 КК строк погашення судимості за злочин, передбачений ч. 1 ст. 187 КК повинен був закінчитися 13.02.2010 р., але перебіг цього строку погашення судимості перервався, оскільки останній 13.12.2008 р. вчинив нові злочини.

Особливість правил погашення строків судимості у осіб, після відбуття призначено їм покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК).

На наш погляд, великих труднощів при обчисленні строків погашення судимості при призначенні покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК, не повинно виникати. «Скажімо, за сукупністю злочинів особа була засуджена за крадіжку за ч. 1 ст. 185 КК до позбавлення волі на строк один рік та за хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК до позбавлення волі на строк 6 років. За сукупністю злочинів особі було обрано 7 років позбавлення волі. Після фактичного відбуття цього остаточного покарання починається перебіг строків погашення судимості: за перший злочин середньої тяжкості — 3 роки (п. 7 ч. 1 ст. 89 КК), за другий тяжкий — 6 років (п. 8 ч. 1 ст. 89 КК)» [345].

Однак спробуємо змінити цей приклад, і замість позбавлення волі на 1 рік за злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК, призначимо покарання у виді стягнення штрафу у розмірі 850 грн., а замість принципу повного складання призначених покарань, застосуємо принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим. Відразу виникає питання, з якого моменту почне обчислюватися строк погашення судимості за злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК, оскільки засуджений в даному випадку не повинен зовсім платити штраф, а згідно вимог п. 5 ч. 1 ст. 89 КК особа засуджена до штрафу визнається такою, що не має судимості, якщо вона протягом року з дня сплати штрафу не вчинить нового злочину?

На наш погляд, річний строк погашення судимості за злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК, почне обчислюватися з дня відбуття покарання призначеного за сукупністю злочинів, оскільки в противному випадку, він буде судимим за цей злочин «довічно».

Більш складна ситуація, при обчисленні строків погашення судимості, виникає при призначенні покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще іншому злочинні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. Призначення покарання у порядку ч. 4 ст. 70 КК проходить три етапи:

1) суд призначає покарання за другим вироком, тобто за злочин, розкритий останнім. При цьому в судовій практиці нерідко буває, коли при проголошенні другого вироку, особа засуджується за декілька злочинів. В цьому випадку суд зобов'язаний призначити покарання за кожен окремий злочин, а потім за сукупністю цих злочинів, відповідно до вимог ст. 70 ч. 1 КК;

2) з урахуванням постановленого раніше вироку, суд призначає остаточне покарання або шляхом поглинання менш суворого вироку більш суворим, або шляхом повного або часткового складання покарань, в межах тих розмірів, які вказані в ч. 2 ст. 70 КК;

3) за правилами ст. 72 КК до покарання призначеного за сукупністю злочинів, здійснюється зарахування того покарання, яке вже було повністю чи частково відбуте за попереднім вироком.

Тобто перед нами така ж сукупність злочинів, тільки, як відзначав М.І. Бажанов, вона ускладнена процесуальним моментом — несвоєчасним розкриттям одного із злочинів і наявністю вироку по одній із справ. Якщо б не було цього «процесуального сюрпризу» і суд одночасно розглядав обидва злочини, вчиненні винним, то перед нами була типова сукупність злочинів і покарання за неї призначалося по правилам, вказаним в ч.ч. 1 та 2 ст. 42 КК 1960 р. (ч.ч. 1 та 2 ст. 70 КК — В.Б.) [346].

Аналіз часу, коли було встановлено, що засуджений до постановлення попереднього вироку вчинив ще і інший злочин, дозволяє розглядати такі ситуації:

— про це стало відомо під час реального відбуття покарання за попереднім вироком;

— про це стало відомо, коли особа відбула покарання за попереднім вироком, однак до моменту закінчення строку погашення судимості за вчинений злочин;

— про це стало відомо, коли особа відбула покарання за попереднім вироком і коли закінчився строк погашення судимості за вчинений злочин.