В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Приклад:Верховний Суд РРФСР, при розгляді конкретної справи, відзначив, що строки погашення судимості при засудженні за сукупністю вироків обчислюються з моменту звільнення з міст позбавлення волі, а не з часу відбуття покарання за конкретний злочин [338].

На наш погляд, таку точку зору займає і Верховний Суд України, який у п. 12 постанови Пленуму від 26.04.2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» відзначив, якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнення від його відбування, повинен виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю [339].

Що же стосується впливу інституту судимості на особливості правил погашення судимості при множинності злочинів та на порядок їх обчислення, то на наш погляд, необхідно насамперед звернути увагу на статтю 89 КК та ч. 5 статті 90 КК, оскільки в першій кримінально-правовій нормі вказані строки погашення судимості в залежності від виду призначеного покарання (пункти 1–6 ст. 89 КК), а також від ступеня тяжкості вчиненого злочину (пункти 6–9 ст. 89 КК) [340], а в другій кримінально-правовій нормі, зокрема відзначено, «якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин [341]після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин». Враховуючи вищевказане, важко не погодитися з В.В. Голіна, який відзначав, що «визначені строки погашення судимості за кожний окремий злочин, виходячи з загального змісту ст. 89 КК та з урахуванням п. 5 ст. 90 КК, почнуть свій індивідуальний перебіг і закінчення після фактичного відбуття остаточно обраного за сукупністю злочинів покарання (основного та додаткового)» [342]. Аналогічну точку зору займає і С.С. Яценко, який звертає увагу на те, що в разі засудження особи за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) чи сукупністю вироків (ст. 71 КК) строк погашення судимості, виходячи із загального змісту ст. 89 КК та з врахуванням положень ч. 5 ст. 90 КК повинен обчислюватися з моменту відбуття остаточного покарання, але для кожної категорії злочинів самостійно — в розрізі диференційованих в п.п. 5–9 ст. 89 КК строків [343].

Таким чином, вплив цих кримінально-правових норм полягає у тому, що правила, передбачені ст. 89 КК та ч. 5 ст. 90 КК, поширюють свої дії: а) на вид остаточно призначеного покарання за сукупністю злочинів або вироків; б) на вид призначеного покарання за кожен конкретно вчинений злочин, що входить до цієї сукупності; в) на вид ступеня тяжкості кожного конкретно вчиненого злочину, що входить також до цієї сукупності.

Приклад:Вироком апеляційного суду від 14.04.2009 р. С. було засуджено за п.п. 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК на 14 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 187 КК на 10 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК остаточно призначено С. покарання у виді 14 років позбавлення волі. Як убачається із матеріалів справи ці злочини С. вчинив 13.12.2008 р. Верховний Суд України, змінюючи вироки місцевого суду, зокрема відзначив, що відповідно до ст. 34 КК рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість. Як убачається з матеріалів справи вироком місцевого суду від 28.12.2001 р. С. було засуджено за ч. 1 ст. 187 КК на 4 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 125 КК на 1 рік обмеження волі, а на підставі ст. 70 КК остаточно призначено йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. На підставі постанови суду від 06.02.2004 р. останнього було звільненого від відбування покарання умовно-достроково на 1 рік 2 місяці 14 днів. За змістом ст. 89 та ч. 5 ст. 90 КК строк погашення судимості у разі засудження особи за сукупністю злочинів обчислюється окремо за кожний злочин. Оскільки за злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК, попереднім вироком С. призначено покарання у виді обмеження волі, на момент учинення інкримінованих йому діянь, тобто станом на 13.12.2008 р. засуджений на підставі п. 6 ч. 1 ст. 89 КК вважається таким, що не має судимості за цей злочин. Судимість С. за ч. 1 ст. 187 КК за попереднім вироком не погашена. Тому суд, кваліфікуючи його дії за ч. 4 ст. 187 КК правомірно визнав однією з кваліфікуючих ознак цього складу злочину — учинення його особою, яка раніше вчинила розбій. Відповідно до ч. 4 ст. 67 КК якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання, як таку, що його обтяжує. Оскільки вказана кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, в даному випадку пов’язана з попередньою судимістю С. за розбій, рецидив цих злочинів не може бути визнано обставиною, що обтяжує покарання, а тому підлягає виключенню з вироку [344].