В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Приклад другий:Вироком місцевого суду від 11.05.2006 р. Д., раніше судимого: 1) 05.11.1992 р. за ч. 1 ст. 101 КК 1960 р. на 4 роки позбавлення волі, звільненого 05.11.1996 р. по відбуттю покарання; 2) 15.02.2000 р. за ч. 2 ст. 140 КК 1960 р. на 2 роки позбавлення волі, звільненого 23.08.2000 р. на підставі акта про амністію, — було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК на 1 рік позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання. Із матеріалів справи вбачається, що інкримінований Д. злочин, останній вчинив у липні 2005 р. У касаційному поданні прокурор просив вирок суду змінити, виключити з нього кваліфікуючу ознаку «повторність». Верховний Суд України, змінюючи вироки суду, відзначив, що відповідно до ч. 4 ст. 32 КК повторність відсутня, якщо особу за раніше вчинений злочин було звільнено від кримінальної відповідальності, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. Згідно ч. 5 ст. 90 КК, якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. Відповідно до п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Кримінального кодексу України 2001 р., правила, встановлені Кримінальних кодексом України 1960 р., щодо погашення або зняття судимості, поширюється на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності новим Кодексом, за винятком випадків, коли цим Кодексом пом’якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб. Як убачається зі справи, на момент вчинення Д. крадіжки майна, відповідно до положень ст. 89 КК, сплинув строк погашення судимості за попередній корисливий злочин. Тому його злочинні дії слід було кваліфікувати на за ч. 2 ст. 185 КК, а за ч. 1 ст. 185 КК, оскільки така кваліфікуюча ознака, як повторність — відсутня [325].

Звертаємо увагу суддів в цьому прикладі на те, що як би застосовувались правила передбачені ст. 55 КК 1960 р., а не правила, передбачені ч. 5 ст. 90 КК, то судимість у Д. на момент вчинення інкримінованого йому злочину не була би погашена і його дії необхідно було би кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК, оскільки би діяло правило, передбачене ч. 4 ст. 55 КК 1960 р., — особа вважається судимою за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них, тобто в цьому випадку судимість погашалась би 23.08.2005 р. (23.08.2000 р. + 5 років). Відповідно ж до правил, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 89 КК та ч. 5 ст. 90 КК, судимість Д. за корисливий злочин (згідно ст. 12 КК — середньої тяжкості) була погашена 23.08.2003 р. (23.08.2000 р. + 3 роки);

Приклад третій:Вироком місцевого суду від 02.10.2006 р. Д., раніше судимого: 1) 07.07.1995 р. за ч. 2 ст. 229-6 КК 1960 р. на 3 роки позбавлення волі, звільненого 30.08.1997 р. на підставі акту про амністію; 2) 04.07.2002 р. за ч. 2 ст. 141, ч. 2 ст. 189, ст. 17 — ч. 2 ст. 141, ч. 3 ст. 357, ст. 395, ст. 42 КК на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, звільненого 04.07.2002 р. у зв’язку із відбуттям покарання, — було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК на 2 роки 6 місяців, на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання. Згідно з вироком суду, Д. визнано винним і засуджено за те, що він 26.07.2006 р., будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 229-6 КК 1960 р., повторно, незаконно придбав наркотичний засіб. У касаційному поданні прокурор вказував проте, що суд при призначенні покарання не достатньо врахував те, що Д. раніше неодноразово був судимий, в тому числі і за злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, судимість на момент вчинення нового злочину не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Верховний Суд України, задовольняючи подання прокурора, відзначив, що як видно із матеріалів справи Д. раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочину у сфері обігу наркотичних засобів, судимість за який на момент вчинення нового злочину не погашена [326].

На наш погляд, районний суд безпідставно кваліфікував дії Д. за ч. 2 ст. 309 КК (незаконне придбання наркотичних засобів вчинене повторно), оскільки судимість за вчинений раніше злочин, передбачений ч. 2 ст. 229-6 КК 1960 р., на момент вчинення інкримінованого Д. злочину була погашена, а тому відсутня кваліфікуюча ознака злочину «повторність». Дійсно Д. раніше був засуджений за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 141, ч. 2 ст. 189, ст. 17-ч. 2 ст. 141, ч. 3 ст. 357, ст. 395 КК, останнього разу 04.07.2002 р. до 3 років позбавлення волі, і в той же день був звільнений із під варти у зв’язку із відбуттям покарання. Крім того, Д. також був засуджений 07.07.1995 р. за ч. 2 ст. 229-6 КК 1960 р. на 3 роки позбавлення волі. Строк погашення судимості відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 55 КК 1960 р. до осіб, засуджених до позбавлення волі на строк не більше 3 років, встановлений — 3 роки з дня відбуття покарання. Згідно з вимог ч. 5 ст. 90 КК, якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання за останній злочин. Засуджений протягом 3 років з дня відбуття покарання за останні злочини незаконні дії у сфері незаконного обігу з наркотичними засобами не вчиняв, а скоїв інкримінований йому злочин тільки через 4 роки 22 дні (26.07.2006 р. — 04.07.2002 р.), коли судимість за вчинений злочин, передбачений ч. 2 ст. 229-6 КК 1960 р. була вже погашена [327].