В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

На відміну від положень ч. 5 ст. 55 КК 1960 р., де особа вважалася судимою за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них , два строки погашення судимості за перший і другий злочин будуть спливати паралельно і закінчаться кожен із них самостійно, залежно від їх тривалості. Це означає наприклад, що повторність як кваліфікуюча ознака злочину не може бути врахована тільки на тій підставі, що засуджений відбув покарання за тотожній злочин, потім вчинив різнорідний злочин, за яке відбув покарання і на момент вчинення нового злочину не просто мав судимість, а мав судимість саме за тотожній злочин. Наприклад, 15.03.2002 р. розпочався перебіг строку погашення судимості у особи, засудженою за вчинення крадіжки (ст. 185 ч. 1 КК — злочин середньої м’якості) на 1 рік позбавлення волі. Тривалість такого строку згідно з п. 7 ст. 89 КК — 3 роки і закінчитися він мав 14.03.2005 р. Однак, 20.04.2002 р. вона вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК (тяжкий злочин) за який їй було призначене покарання у виді 3 років позбавлення волі, яке та відбула 10.07.2005 р. Нову крадіжку ця особа вчинила 13.08.2008 р., однак кваліфікуючу ознаку крадіжки “повторність” (ч. 2 ст. 185 КК) цій особі не можна інкримінувати, не дивлячись на те, що раніше вона була засуджена за тотожній злочин і на момент вчинення нового злочину мала судимість, оскільки після повного відбування покарання за останній злочин з 11.07.2005 р. почали спливати одночасно два строки судимості: а) за перший (ч. 1 ст. 185 КК); б) за другий (ч. 2 ст. 286 КК). Перший строк судимості сплив через 3 роки — 10.07.2008 р. (п. 7 ст. 89 КК), тобто ще до вчинення нової крадіжки, хоча другий строк судимості спливе тільки через 6 років — 10.07.2011 р. (п. 8 ст. 89 КК). Якби діяли правила, передбачені ч. 5 ст. 55 КК 1960 р., ця особа вчинила би крадіжку повторно (ч. 2 ст. 185 КК), так як судимість за злочини, передбачені ч. 1 ст. 185 КК і ч. 2 ст. 286 КК, сплили би тільки 10.07.2011 р.

Однак, в судовій практиці зустрічаються випадки, коли суди вимоги закону про те, що строки погашення судимості обчислюються окремо за кожен злочин, не виконують, що приводить до судових помилок.

Приклад перший:Вироком місцевого суду від 29.11.2007 р. К., раніше судимого 1) 06.02.1991 р. за ч. 2 ст. 142, ч. 3 ст. 193 КК 1960 р. на 5 років позбавлення волі, звільненого 23.03.1996 р. по відбуттю покарання; 2) 16.11.1998 р. та 3) 29.05.2002 р. за ч. 2 ст. 206 КК 1960 р., - було засуджено за ч. 1 ст. 121 КК на 5 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 296 КК на 2 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК остаточно призначено 5 років позбавлення волі. Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині кваліфікації дій засудженого і призначення покарання та постановив свій вирок від 04.03.2008 р., яким засудив К. за ч. 1 ст. 121 КК на 5 років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 296 КК на 4 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК остаточно визначив покарання — 5 років позбавлення волі. У касаційному поданні прокурор просив вирок апеляційного суду змінити, виключити кваліфікуючу ознаку ч. 4 ст. 296 КК «вчинення хуліганства особою, раніше судимою за хуліганство». В обґрунтування подання, прокурор зазначає, що К. був звільнений із місця позбавлення волі 12.05.2003 р. після відбуття покарання. Судимість за вчиненні ним злочини, передбачені ч. 2 ст. 206 КК 1960 р. по вироках від 16.11.1998 р. та 29.05.2002 р. була погашена 12.05.2006 р. (підстави п. 7 ч. 1 ст. 89, ч. 5 ст. 90 КК, а також п. 11 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень КК — В.Б.), тому К. на момент вчинення хуліганства 03.04.2007 р. не був особою, яка раніше була судимою за хуліганство. Верховний Суд України, змінюючи вироки місцевого та апеляційного судів, відзначив, що відповідно до ч. 5 ст. 90 КК якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюється окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання за останній злочин. Протягом трьох років з дня відбуття покарання (12.05.2003 р.) К. злочинів не вчиняв, а тому він вважається таким, що немає судимості за хуліганство. У зв’язку з цим, з вироків місцевого та апеляційного судів необхідно виключити кваліфікуючу ознаку «вчинення хуліганства особою, раніше судимою за хуліганство» [324].

Із цього прикладу можливо зробити також і висновок про те, що зміст ч. 5 ст. 90 КК дозволяє не враховувати судимість за злочини, за які особа була засуджена пізніше і враховувати судимість за злочини, за які особа була засуджена, наприклад в перший раз. Це ще одна із відмінностей Кримінального кодексу України 2001 р. від Кримінального кодексу України 1960 р., оскільки згідно вимог останнього — це зробити було не можливим, так як можливо було не враховувати судимість тільки за злочини, за які особа була засуджена раніше.