В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

При відповіді на це запитання виникає проблема, яка насамперед полягає у тому, що початок іспитового строку (день постановлення обвинувального вироку) [332]та день коли особа визнається такою, що має судимість по останньому злочину (день набрання законної сили обвинувальним вироком), не співпадають між собою.

На наш погляд, строки погашення судимості необхідно обчислювати окремо за кожен злочин з дня набрання законної сили обвинувальним вироком за останній злочин, оскільки в іншому випадку строки погашення судимості почнуть обчислюватись за кожен злочин окремо і тоді, коли особа не буде ще судимою за останній злочин. Між тим, звертаємо також увагу і на те, що законодавець покладає обов’язки на засудженого (п. 1 ч. 1 ст. 89 КК) не вчиняти нового злочину протягом всього іспитового строку, у тому числі і в період між днем постановлення обвинувального вироку і днем, коли останній набрав законної сили. Тобто, можливі ситуації, коли особа, не будучи ще судимою за останній злочин, вчиняє новий злочин в цей період і до неї поширюються кримінально-правові наслідки судимості за цей злочин, зокрема до неї застосовуються правила призначення покарання, передбаченні ст. 71 КК [333].

В теорії кримінального права на протязі тривалого часу виникають питання, в чому особливість правил погашення судимості і як в цих випадках обчислювати його строк, якщо особи відбули покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) чи за сукупністю вироків (ст. 71 КК), і при цьому відбуте покарання є більшим за розміром будь-якого із покарань, які входить до цієї сукупності [334]?

Законодавець, як в минулому законі (ст. 55 КК 1960 р.), так і в сучасному Кримінальному кодексі України (Розділ ХІІІ Загальної частини КК), ці питання, коли особа, вчиняє два чи більше злочини, які мають ознаки самостійного складу злочину, залишив поза своєю увагою, оскільки питання погашення судимості, правила обчислення її строків установив тільки для одиночних злочинів.

Звідси можна зробити попередній висновок проте, що в таких умовах правила погашення судимості для множинності злочинів, порядок обчислення їх строків повинні бути розробленні теорією кримінального права і доведенні до юристів-практиків, хоча би через постанову Пленуму Верховного Суду України.

Правовою підставою таких правил повинні бути, з одного боку, юридична природа судимості, підстави і загальні правила її погашення, а з іншого боку, порядок призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків [335], при цьому інститут судимості та інститут призначення покарання за сукупністю злочинів або вироків повинні об’єднатися в таку єдину органічну правову систему, яка дозволить визначити правила судимості для множинності злочинів.

Виникає питання, а зміст яких кримінально-правових норм інституту судимості та призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків, насамперед, впливає на особливості визначення правил погашення судимості при множинності злочинів та на порядок їх обчислення?

З нашої точки зору, що стосується інституту призначення покарання, то це зміст, насамперед, ч. 1 ст. 70 КК та ч. 4 ст. 71 КК проте, що остаточно призначене покарання за сукупністю злочинів та вироків повинно бути більшим від любого покарання призначеного за одиничний злочин, який входить в цю сукупність (за виключенням принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим).

Виникає наступне питання, з дня відбуття якого покарання — остаточно призначеного за сукупністю злочинів та вироків чи призначеного за окремі злочини, повинні обчислюватися строки погашення судимості?

Теорія кримінального права і судова практика по цьому питанню мають єдину думку проте, що строки погашення судимості в таких випадах повинні обчислюватися з дня відбуття остаточно призначеного покарання (основного та додаткового) за сукупністю злочинів або вироків.

Так, В. Демін, розглядаючи це питання, зокрема відзначав, що підвищена суспільна небезпека особи, який вчинив декілька злочинів, находить своє відображення в виді і розміру остаточного покарання, а тому осудження останнього за сукупністю утворює єдину судимість і строк її погашення визначається тривалістю остаточної міри покарання, а не покарання за окремі злочини [336].

Таку ж точку зору на Україні займає і С.С. Яценко [337].