В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Тепер розглянемо цей же приклад, при умові, що вчинене особою хуліганство, не було своєчасно розкрито органами досудового слідства. Так наприклад, 13.02.2002 р. та же особа була засуджена за крадіжку за ч. 1 ст. 185 КК до позбавлення волі на один рік. 13.02.2003 р. почав обчислюватися трирічний строк погашення судимості (п. 7 ч. 1 ст. 89 КК). 13.02.2004 р., набрав законної сили обвинувальний вирок, згідно з яким ця особа була засуджена за хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК до позбавлення волі на три роки. За сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 70 КК) особі було призначено остаточне покарання у виді чотирьох років позбавлення волі. У строк покарання було зараховано покарання (1 рік позбавлення волі) відбуте повністю за попереднім вироком. Після фактичного відбуття цього покарання, — 13.02.2007 р., почали обчислюватися окремо строки погашення судимості, за обидва злочини, причому за перший злочин (ч. 1 ст. 185 КК), не 3 роки, як це передбачено п. 7 ч. 1 ст. 89 КК, а тільки 2 роки, оскільки в цей строк необхідно зарахувати 1 рік погашення судимості за цей злочин в період з 13.02.2003 р. (час відбуття покарання за цей злочин) до 13.02.2004 р. (набрання законної сили останнім обвинувальним вироком), а це означає, що строк погашення судимості за цей злочин закінчиться 13.02.2009 р.

Таким чином, закінчення строку погашення судимості за злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК, при призначенні покарання, як на підставі ч. 1 ст. 70 КК, так і на підставі ч. 4 ст. 70 КК, буде 13.02.2009 р.

Правовою підставою для такого «скорочення» строку погашення судимості за злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК, є те, що цей строк, — 13.02.2004 р. був не «перерваний», а фактично був «призупинений» і продовжив він спливати і знову обчислюватися тільки після 13.02.2007 р., тобто коли засуджений відбув остаточне покарання за сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 70 КК).

Першим, хто запропонував в таких випадках застосовувати «призупинення» строків погашення судимості був О.С. Горелик, який відзначав, якщо в результаті несвоєчасного розкриття одного із злочинів, між відбуванням частин покарань за сукупністю мав перерив під час якого покарання особою не відбувалося, то цей період повинен зараховуватися в строк погашення судимості. На відміну від вчинення нового злочину до погашення судимості, коли теча цього строку переривається (ч. 4 ст. 57 КК РРФСР) [351], у даному випадку він якби призупиняється на період відбуття другої частини покарання, а після цього цей строк відновляється… Перевага такого порядку обчислення судимості полягає у тому, що тривалість строку її погашення не залежать від часу розкриття любого із злочинів, які входять до сукупності і залишаються незмінними, як при безперервному відбуванні всього покарання, так і при відбуванні його по частинам [352].

Ми повністю згодні з даною точкою зору, тільки з невеликими сучасними уточненнями, про те, якщо під час дії Кримінального кодексу України 1960 р., принцип «становище засудженого не може бути погіршеним із-за того, що не всі вчиненні ним злочини були своєчасно розкритті» поширював свої дії на всі злочини, за які особі було призначено покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 55 КК 1960 р., особа вважалася судимою за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них , то враховуючи, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 90 КК, у цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин , дії цього принципу поширюються тільки на ті злочини, за які особа була засуджена за попереднім вироком, тобто на ті злочини, де строки погашення судимості почали окремо обчислюватися після відбуття покарання за них.

Ситуація 3.Коли після відбуття реального покарання засудженим за попереднім вироком і погашення судимості за злочин, стало відомо, що останній до постановлення вироку вчинив і інший злочин.

В теоретичному плані ця ситуація є найбільш складною. Перед тим, як розглядати цю ситуацію, спочатку необхідно відповісти на питання, а чи можливо в такій ситуації взагалі призначати покарання за сукупністю злочинів за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК, коли судимість за злочин, за який особа була засуджена за попереднім вироком, вже погашена?

На перший погляд, відповідь на це запитання повинна бути негативною, оскільки як ми вже раніше відзначали, — погашення судимості є остаточним, тобто судимість не може бути поновлена незалежно від будь-якої поведінки, навіть вчинення особливо тяжкого умисного злочину, а тому погашення судимості анулює всі кримінально-правові наслідки.