В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Цей приклад свідчить проте, що особа може бути не звільнена від призначеного їй покарання на підставі ч. 1 ст. 78 КК, зовсім. Виникає риторичне запитання, а що тепер ця особа буде мати судимість довічно, оскільки судове рішення про успішність випробування не приймалося?

Однак, на наш погляд в цих випадках, є більш складні ситуації, коли особа протягом іспитового строку вчиняє новий злочин, однак, на підставі ч. 1 ст. 78 КК (в силу різних причин), ця особа постановою суду звільняється від покарання і ця постанова набирає законної сили.

Виникають наступні питання:

а) чи слід вважати таку особу, що вона має судимість з усіма негативними наслідками вчинення нового злочину протягом іспитового строку;

б) за якими правилами повинен призначити покарання суд, що розглядає кримінальну справу відносно особи, яка вчинила злочин в період іспитового строку, якщо є постанова суду яка звільняє останнього від покарання.

А) Перед тим, як відповідати на перше запитання, приведемо спочатку декілька прикладів з судової практики.

Приклад перший:Вироком районного суду від 01.09.2006 р. М., раніше не судимий в силу ст. 89 КК, було засуджено за ч. 2 ст. 164 КК на 2 роки обмеження волі. Як убачається з матеріалів справи, М. було засуджено за те, що він був зобов’язаний сплачувати аліменти на користь В., злісно ухилявся від сплати аліментів і станом на 02.08.2006 р. заборгував за 25 місяців. У касаційному поданні прокурор просить перекваліфікувати дії М. з ч. 2 ст. 164 КК на ч. 1 ст. 164 КК. Верховний Суд України, задовольняючи подання прокурора, відзначив, що, визнавши засудженого М. особою, раніше судимою за злісне ухилення від сплати аліментів, суд порушив вимоги ч. 4 ст. 32 КК, за якими повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. Як убачається з матеріалів справи, М. вироком райсуду від 02.06.2004 р. було засуджено за ч. 1 ст. 164 КК до 1 року обмеження волі з іспитовим строком на 1 рік. По закінченню іспитового строку постановою цього ж суду від 13.06.2005 р. його було звільнено від відбування покарання. Таким чином, згідно зі ст. 89 КК М. є особою, що не має судимості. За таких обставинах, колегія судів вважає за необхідним перекваліфікувати дії засудженого М. з ч. 2 ст. 164 КК на ч. 1 ст. 164 КК [266].

Приклад другий:Вироком районного суду від 09.06.2006 р. В., раніше судимого 24.12.2004 р. за ч. 1 ст. 164 КК на 1 рік обмеження волі, з іспитовим строком на 1 рік, — було засуджено за ч. 2 ст. 164 КК на 2 роки обмеження волі, з іспитовим строком на 2 роки. Як убачається з матеріалів справи, В. було засуджено за те, що, будучи засудженим вироком суду від 24.12.2004 р., він продовжував злісно ухилятися від сплати аліментів за період з листопада 2004 р. по квітень 2006 р. Верховний Суд України, задовольняючи частково подання прокурора, відзначив, що, викликає сумнів правильність кваліфікації дій В. за ч. 2 ст. 164 КК, оскільки постановою райсуду від 17.02.2006 р. В. було звільнено від покарання, призначеного йому за вироком суду від 24.12.2004 р., а тому дії В. необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 164 КК, через те, що судимість на день постановлення даного вироку у нього погашена [267].

Приклад третій:Вироком місцевого суду від 05.02.2004 р. П. було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК на 3 роки позбавлення волі. П. раніше був судимий 12.06.2003 р. за ст. ст. 309 ч. 1, 317 ч. 1 КК і на підставі ст. ст. 70, 75 КК йому остаточно було призначене покарання у виді 3 років позбавлення волі і звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки. Постановою місцевого суду від 10.09.2003 р. на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., П. було звільнено від покарання. В апеляційному порядку справа не переглядалася. Із матеріалів справи вбачається, що П. вчинив останній злочин 01.09.2003 р., тобто протягом іспитового строку. Верховний Суд України, змінюючи рішення місцевого суду, вказав, що суд неправильно кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 309 КК, оскільки суд звільнив П. від покарання на підставі Закону України “Про амністію”, то відповідно до ч. 3 ст. 88 КК він є особою, яка не має судимості, тому кваліфікація його дій судом за ознакою повторності є неправильною [268].

Аналіз двох перших прикладів свідчить про те, що вищестоящий суд пов’язував погашення судимості у цих осіб не з тим, що вони не вчинили новий злочин протягом іспитового строку, а з тим, що вони були звільненні від покарання постановою суду на підставі ч. 1 ст. 78 КК.