В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Таким чином, наявність судимості під час відбування покарання чи після відбування покарання, може по різному впливати на кримінально-правові наслідки для особи.

Кримінальний кодекс України передбачає два способи припинення судимості: а) автоматичне її припинення після закінчення цього строку (строків) за умови не вчинення особою протягом строку судимості нового злочину (ст. 89 КК); б) зняття судимості судом (ст. 91 КК).

Строк погашення судимості залежить від виду призначеного покарання (пункти 1–6 ст. 89 КК), від ступені тяжкості вчиненого злочину (пункти 6–9 ст. 89 КК), застосування (або не застосування) звільнення від відбування покарання з випробуванням (пункти 1–2 ст. 89 КК). При цьому на відміну від ст. 55 КК 1960 р., де строк погашення судимості встановлювався залежно від виду призначеного покарання або від строку фактично відбутого покарання, у КК 2001 р. строк погашення судимості встановлений незалежно від строків призначеного покарання у виді обмеження чи позбавлення волі та фактично відбутого покарання (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості ”) [252].

1) Відповідно до вимог пунктів 1–2 ч. 1 ст. 89 КК у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 79 КК) судимість погашається одразу після успішного спливу іспитового строку, тобто, якщо протягом іспитового строку вона не вчинить нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом (ч. 2 ст. 75, ч. 5 ст. 79 КК). Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання.

Згідно ч. 1 ст. 165 КВК іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Між тим, у судовій практиці виникають випадки, коли суди не виконують вимоги пунктів 1–2 ч. 1 ст. 89 КК.

Приклад перший:Вироком місцевого суду від 28.10.2004 р. С. було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до 2 років 6 місяців позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що С. був раніше засудженим вироком суду від 11.12.2000 р. за ч. 1 ст. 309 КК на 2 роки позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки, а новий злочин той вчинив 09.05.2004 р. Верховний Суд України, змінюючи вирок суду, відзначив, що згідно з положенням ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання обвинувальним вироком законної сили і до її погашення. В такому випадку погашена судимість не тягне за собою правових наслідків у разі вчинення нового злочину. З огляду на матеріали справи С. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 89 КК вважається таким, що не має судимості, оскільки на момент вчинення ним нового злочину призначений йому попереднім вироком від 11.12.2000 р. на підставі ст. 75 КК іспитовий строк закінчився. За таких обставин суд необґрунтовано кваліфікував дії С. за ознакою повторності, оскільки мав керуватися положеннями ч. 4 ст. 32 КК, а призначаючи покарання, неправильно врахував рецидив злочинів — обставину, що його обтяжує [253].

Приклад другий:Вироком районного суду від 29.01.2007 р. В., раніше судимий 24.03.2004 р. за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК остаточно призначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Верховний Суд України, змінюючи вирок суду, відзначив, що суд необґрунтовано призначив покарання за сукупністю вироків. В. злочин, за який він засуджений у даній справі, вчинив 01.10.2006 р., тобто після закінчення дворічного іспитового строку, призначеного йому за попереднім вироком. Суд керувався повідомленням від 29.01.2007 р. Держдепартаменту України з питань виконання покарань проте, що В. засуджений за вироком суду від 24.03.2004 р., покарання не відбув і судимість не у нього не знята. Між тим, із роз’яснень, що містяться у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами покарання», у випадках вчинення особою, звільненою від відбування покарання з випробуванням, нового злочину після закінчення іспитового строку суди повинні долучати до справи копію судового рішення про звільнення засудженого від призначеного покарання або про направлення його для відбування останнього. Якщо таке рішення не ухвалювалося, суд при розгляді справи про новий злочин не вправі призначати покарання за сукупністю вироків [254].