В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Такі висновки вищестоящого суду, на нашу думку, є не переконливими. По-перше, згідно вимог ч. 3 ст. 55 КК 2001 р. при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до штрафу, а також у разі застосування ст. 77 КК — строк додаткового покарання обчислюється з моменту набрання законної сили вироком. Тобто строк відбуття цього додаткового покарання обчислюється не з моменту надходження вироку суду до кримінально-виконавчої інспекції, а моменту набрання законної сили вироком. Крім того, було б не справедливо із за халатного відношення робітника суду, який не направив цей вирок суду у інспекцію, мати судимість на все життя. По друге, викликає сумніви думка прокурора про призначення засудженому покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК, оскільки аналіз санкції ч. 1 ст. 366 КК свідчить про те, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю відноситься тільки до основного покарання у виді обмеження волі [281], а тому суд, який постановив вирок від 23.01.2007 р., не мав права до основного покарання у виді штрафу призначати це додаткове покарання;

б) службове обмеження для військовослужбовців (п. 4 ч. 1 ст. 89 КК);

в) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (п. 4 ч. 1 ст. 89 КК);

г) відбуття покарання військовослужбовцем на гауптвахті замість арешту (п. 4 ч. 1 ст. 89 КК).

О.Ф. Ковітіді відзначає, що «у випадку звільнення від покарання у зв’язку із визнанням особи непридатної до військової служби, навіть після покращення стану її здоров’я, повернення до покарання закон не передбачає. Таким чином, у цих випадках рішення про звільнення від покарання припиняє кримінально-правові відносини остаточно (за винятком випадків, коли ця особа вже фактично відбула частину покарання — тут названі правовідносини закінчуються при припиненні судимості, строк погашення якої обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання — ч. 3 ст. 90 КК)» [282]. Важко погодитись з О.Ф. Ковітіді з останнім висновком, який знаходиться у дужках, оскільки такі військовослужбовці на підставі п. 4 ч. 1 ст. 89 КК та ч. 2 ст. 60 КК не мають судимості вже з моменту дострокового звільнення від цих покарань. Крім того, звертаємо увагу також на те, що у ч. 3 ст. 90 КК мова йде про дострокове звільнення особи від відбування покарання , в той же час у ч. 3 ст. 84 КК мова йде про звільнення військовослужбовців від покарання . (Ще один приклад того, чому треба відрізняти «звільнення від покарання» від «звільнення від відбування покарання»);

3) Для решти видів покарань судимість погашається як самим фактом відбуття основного і додаткового покарання, так і спливанням після цього певного строку, який в залежності від виду покарання і ступеню тяжкості злочину, може тривати від 1 до 8 років. Ці диференційовані строки погашення судимості встановлюються:

а) в 1 рік, для осіб, які відбули покарання у виді штрафу, виправних робіт або арешту (п. 5 ст. 89 КК).

Приклад перший:Вироком місцевого суду від 19.12.2005 р. М., раніше судимого 11.06.2004 р. за ч. 1 ст. 296 КК до стягнення штрафу у розмірі 8500 грн., - було засуджено за ч. 3 ст. 296 КК до 2 років позбавлення волі. У касаційній скарзі засуджений вважає, що суд неправильно застосував до нього закон, оскільки на його думку, на момент вчинення злочину, він вже вважався таким, що не мав судимості. Верховний Суд України, залишаючи скаргу без задоволення, відзначив, що М. раніше судимий за хуліганство, і ця судимість не погашена, оскільки на момент винесення вироку він не сплатив штраф за попереднім вироком, а тому суд обґрунтовано прийшов до висновку про вчинення М. злочинного діяння, яке за своїми ознаками утворює склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК [283];

Приклад другий:Вироком місцевого суду від 01.09.2006 р. П., раніше не судимого згідно ст. 89 КК, — було засуджено за ч. 2 ст. 368 КК до 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання. Із матеріалів справи вбачається, що П. вчинив інкримінований йому злочин у травні 2006 р. Верховний Суд України, скасовуючи вирок, зокрема відзначив, що П. раніше був судимий за ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 358 КК до штрафу у розмірі 1020 грн. Відповідно до повідомлення державної виконавчої служби — 16.02.2005 р. було відкрите виконавче провадження, а згідно квитанції П. сплатив штраф 30.08.2005 р. Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 89 КК судимість П. могла бути погашена 30.08.2006 р. (через рік з дня відбування покарання), але строк погашення судимості був перерваний у зв’язку із вчиненням останнім нового злочину. Однак суд не перевірив цих обставин, зазначивши у вироку, що згідно ст. 89 КК П. не має судимості, що також вплинуло на призначення покарання засудженому [284];