В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Приклад другий:Вироком місцевого суду від 14.09.2006 р. Р., раніше судимого 09.02.2006 р. за ч. 3 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 КК на 1 рік позбавлення волі, - було засуджено за ч. 2 ст. 296 КК на 3 роки позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду вирок щодо Р. змінено, на підставі ст. 75 КК його було звільнено від відбування покарання. У касаційному поданні прокурор просив вирок скасувати, оскільки суд необґрунтовано застосував до Р. ст. 75 КК, який має судимість. Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, відзначив, що відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, зокрема, що вчинили злочини на ґрунті рецидиву злочину. Мотивуючи рішення про звільнення Р. на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд послався на те, що той раніше не судимий в порядку ст. 89 КК, відсутні обставини, що обтяжують покарання. Однак, зазначені обставини суд не перевірив, тому його рішення про звільнення Р. від відбування покарання з випробуванням належним чином не вмотивоване. Зокрема, апеляційний суд в ухвалі не зазначив, чому він визнав Р. раніше не судимим, у той час, як той є судимим судом 09.02.2006 р. за ч. 3 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 КК на 1 рік позбавлення волі. Відповідно до вимог ст. 12 КК злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК, є тяжким. Як зазначено у п. 8 ст. 89 КК такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом 6 років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину. Таким чином, судимість Р. не погашена і не знята в установленому порядку. Р. раніше був засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі, відбував реально покарання і знову вчинив злочин. Ця обставина характеризує його як особу схильну до вчинення злочинів, яка вперто не бажає стати на шлях виправлення [289];

д) в 8 років, для осіб, які були засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин (п. 9 ст. 89 КК). Закінчення цих строків і не вчинення протягом їх нового злочину свідчить проте, що така особа не має судимості.

1) Загальне правило обчислення строків погашення судимості вказано у ч. 1 ст. 90 КК, відповідно до якого строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання .

Ці строки починають текти з наступного дня після відбуття покарань, а закінчуються в останній день перебігу строку погашення судимості. При цьому необхідно розрізняти між собою загальний строк судимості (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення судимості, тобто строк в який входить: а) строк з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до дня початку відбуття покарання; б) строк відбуття основного та додаткового покарання; в) проміжок часу від закінчення відбування цих покарань і до погашення судимості) і строк погашення судимості (з дня відбуття основного і додаткового покарання і до остаточного погашення судимості), які співвідносяться між собою як ціле і його частина.

а) В судовій практиці виникають ситуації, коли після призначення засудженому покарання, суд звільняє останнього в залі суду із під варти, у зв’язку з відбуття тим покарання.

Наприклад, суд призначив засудженому покарання у виді 3 місяців арешту і оскільки той 3 місяці знаходився під вартою, звільняє його в залі суду із під варти, у зв’язку з відбуття їм покарання. Виникає питання, з якого дня необхідно обчислювати річний строк погашення судимості (ч. 5 п. 1 ст. 89 КК), з дня коли його відпустили із під варти (ч. 1 ст. 90 КК — з дня відбуття основного покарання), чи з того дня, коли вирок суду набрав законної сили (ч. 1 ст. 88 КК — особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили)?

На наш погляд, з дня набрання законної сили обвинувального вироку, оскільки не можливо річ вести про обчислення строків судимості, поки не виникне сам правовий стан — судимість, в протилежному випадку, можливі теоретично ситуації, коли судимість може бути уже погашена, а у засудженого правовий стан — судимість, ще не наступив;

б) У судовій практиці виникло питання, чи у всіх випадках строк погашення судимості обчислюється спочатку з дня відбуття основного покарання, а потім продовжується обчислюватися з дня відбуття додаткового покарання? На нашу думку, відповідь на це питання дана у ст. 55 КК.