В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

В зв’язку з вищевказаним, ми не можемо погодитися з позицією Верховного Суду України, який в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26 грудня 2003 р. «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» відзначив, що при вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування покарання , оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості, або починається обчислюватися строк, протягом якого вона вважається такою, що має судимість [291].

По перше, як ми раніше відзначали, що в цих випадках, відповідно до вимог ч. 1 ст. 78 КК особа звільняється судом не від відбування покарання, а від призначеного йому покарання [292], а по друге, як ми вже відзначали, при застосуванні до особи ст. 75 КК та ч. 1 ст. 78 КК, на неї поширюються дії п.п. 1 та 3 ст. 89 КК, а не вимоги ч. 1 ст. 90 КК;

г) В судовій практиці періодично виникають випадки, коли засудженому зменшується покарання у зв’язку із зміною кваліфікації його дій, однак останній на цей час фактично відбув більший строк покарання чим знову призначене йому покарання. Наприклад, особа була засуджена по ч. 4 ст. 140 КК 1960 р. (крадіжка індивідуального майна з проникненням у житло особливо небезпечним рецидивістом) до 10 років позбавлення волі. Коли той відбував 8 років позбавлення волі, суд на підставі ч. 9 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК, перекваліфікував його дії з ч. 4 ст. 140 КК 1960 р. на ч. 3 ст. 185 КК та зменшив тому покарання до 6 років позбавлення волі і оскільки, останній це покарання відбув, суд в залі суду звільнив його із під варти, у зв’язку з відбуття їм покарання.

Виникає питання, з якого дня необхідно обчислювати строк погашення судимості, з дня фактичного відбуття покарання засудженим чи з дня закінчення зменшеної міри покарання?

Судова практика вважає, що обчислення строку покарання в таких випадках необхідно обчислювати засудженому з дня закінчення зменшеної міри покарання, яке йому було призначено останнім судовим рішенням, а не фактично відбутого їм покарання [293].

Така точка зору існує і в теорії кримінального права. У зв’язку з цим С.С. Яценко відзначає, що «очевидно, у випадках, коли у зв’язку із зміною кваліфікації злочину вже під час відбуття покарання міра покарання була знижена і при цьому засуджений фактично відбував більший строк покарання (громадських робіт, виправних робіт, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк), ніж заново призначений, строк погашення судимості має обчислюватись з часу закінчення остаточного покарання, а не відбутого» [294].

2) До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченню строків давності виконання вироку (ч. 2 ст. 90 КК).

В деяких випадках в силу об’єктивних причин виключається виконання призначеного судом покарання. Наприклад, особа засуджена до виправних робіт за місцем його роботи, але це підприємство в силу кризи призупинило свою діяльність на тривалий час. У цьому разі його наступне виконання може виявитися недоцільним з точки зору цілей покарання і ст. 80 КК передбачає в таких випадках звільнення засуджених від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку при виконанні трьох умов:

а) закінчення зазначених в ч. 1 ст. 80 цього Кодексу строків;

б) не ухилення засудженого від відбування покарання;

в) не вчинення протягом цих строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Таким чином, якщо вирок не був виконаний при цих умовах, то судимість буде погашена з дня звільнена особи від відбування покарання на підставі ст. 80 КК, тобто строк погашення судимості спливе одночасно з строком давності обвинувального вироку.

Приклад:Вироком місцевого суду від 30.03.2007 р. В., раніше судимого 24.12.2003 р. за ч. 1 ст. 186 КК до стягнення штрафу у розмірі 850 грн., - було засуджено за ч. 2 ст. 190 КК на 3 роки позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що В. новий злочин вчинив 08.11.2006 р. У касаційному поданні прокурор просить перекваліфікувати дії засудженого з ч. 2 ст. 190 КК на ч. 1 ст. 190 КК. Верховний Суд України, скасовуючи вирок суду, відзначив, що згідно ч. 2 ст. 90 КК якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку, який згідно ст. 80 КК щодо В. складає 2 роки. При розгляді даної справи указані обставини залишилися поза увагою суду при кваліфікації дій засудженого. Приймаючи до уваги наведене, у касаційному поданні обґрунтовано ставиться під сумнів правильність кваліфікації дій В. судом за ч. 2 ст. 190 КК. Разом з тим, з урахуванням вимог, передбачених ч. 3 ст. 80 КК, згідно яких перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, колегія суддів не вважає за можливим внести ті зміни у вирок суду щодо В., оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б указували на причини несвоєчасного виконання вироку від 24.12.2003 р. в частині сплати штрафу [295].