В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Виникають наступні питання, по перше, які наукові дослідження свідчать про те, що наприклад для особи, засудженої до позбавлення волі за тяжкий злочин, достатньо 6 років, а не 5 або 7 років, з дня відбуття покарання, щоб досягнути і закріпити мету покарання, а також попередити вчинення цією особою нових злочинів? [171]По друге, чому для особи, яка засуджуються, наприклад в другий раз, а інша, наприклад в восьмий раз, існують однакові правила погашення судимості, оскільки суспільна небезпечність в цілому таких осіб однозначно не однакова? З нашої точки зору, для кожної наступної судимості при підрахунку строків погашення судимості, необхідно вести підвищений коефіцієнт, як це робиться наприклад у футболі по відношенню до порушників правил футбольної гри. Наприклад, якщо футболіст у чемпіонаті країни отримав перші три попередження за порушення правил гри, то він пропускає один наступний матч, якщо після цього він отримає наступне четверте попередження, то він пропускає вже два матчу, якщо отримає потім п’яте попередження, то пропускає три футбольні гри…

Ці підвищенні коефіцієнти судимості могли бути, наприклад такими. Якщо особа засуджується в п’ятий раз, то строк погашення попередніх судимостей при їх обчисленні, для вирішення питання, погашені чи не погашені попередні судимості з дня останнього відбуття покарання, необхідно було б помножити, наприклад на коефіцієнт 1,5, а якщо ж особа засуджується в восьмий раз, то цей строк необхідно помножити, наприклад на коефіцієнт 1,8 і так далі. На наш погляд, такій підхід дозволить диференційовано підходити до таких осіб і зняв би суперечки між опонентами, про врахуванні (чи не вираховування) погашених попередніх судимостей в якості характеристики особи винного, по крайній мірі відносно тих осіб, які вибрали собі життєвий шлях — послідовно та стійко вчиняти злочини, оскільки таких осіб, у яких була б погашена судимість, стало б на багато менше в порівняні з теперішнім часом.

В) Що ж до того, що не можна вважати правильним посилання суду на вчинення особою злочину вперше, у якої погашена або знята судимість, як на пом’якшуючі покарання обставини, то така точка зору суперечить позиції Пленуму Верховного Суду України, який у п. 3 своєї постанови № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» звернув увагу суддів на те, що «такою, яка вчинила злочин уперше, вважається особа, котра раніше не вчиняла злочинів або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення» [172].

Звертаємо увагу суддів також на те, що не існує однозначної точки зору і по цьому питанню в теорії кримінального права України.

Так, В.В. Голіна, досліджуючи це питання, писав, виникає питання щодо розуміння поняття «вперше вчиненого злочину». Припускаю, що законодавець при створенні цього інституту виходив перш за все є етимологічного значення терміну «вперше»: особа фактично вперше вчинила злочин, і цим визнається у певній мірі ступінь її суспільної небезпечності, моральний склад і можливість застосування до неї заохочувальної норми. Однак у теорії кримінального права вважається, що злочин є вчиненим вперше навіть у тих випадках, коли особа вчиняла раніше злочини, але на момент скоєння нового злочину судимість за них погашена або знята [173].

О. Бантишев і Н. Ангелуца у зв’язку з цим відзначають, що «скоєння злочину вперше, з позиції кримінального закону, має місце не лише у разі фактичного скоєння злочину в перший раз, але й коли новий злочин скоєно після закінчення строку давності або погашення або зняття судимості за раніше скоєний злочин» [174]. Ю.В. Баулін підкреслює, що при вирішенні цього питання слід враховувати кримінально-правовий зміст поняття «вчинення злочину вперше». Це означає, що особа визнається такою, що вчинила злочин невеликої (або необережний злочин середньої — В.Б.) тяжкості вперше і у випадку, якщо злочин фактично був вчинений нею хоча і не вперше, але на день його вчинення існували юридичні підстави, що виключали можливість визнання злочину повторним або рецидивом злочинів. Це має місце зокрема, якщо за раніше вчинений злочин… особа хоча і була засуджена, однак на момент вчинення нового злочину судимість було погашено або знято [175].

Між тим, з точки зору Є.О. Письменського особа, судимість якої погашена чи знята, не може визнаватися такою, що скоїла злочин уперше… Навряд чи можна ставити в рівне становище осіб, які раніше зовсім не піддавалися засудженню, і, наприклад, осіб, уже раніше судимих, хоча їх судимість і було погашено чи знято. Виходить, що останні, не бажаючи виправлятися і продовжуючи скоювати злочини, отримують нічим не виправдані пільги [176].