В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

www. nau. kieu. ua № 5-2304км07, 19.06.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

Рішення Верховного Суду України. — 2005. — № 1. — С. 92–93.

www. nau. kieu. ua № 5-20п07, 27.04.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

В зв’язку з вищевказаним, ми в цілому погоджуємося з позицією Верховного Суду України, який в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26 грудня 2003 р. «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» відзначив, що «при вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування покарання , оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості». Однак, на наш погляд, в постанові Пленуму замість «звільнення від відбування покарання» необхідно записати «звільнення від покарання», тобто в цих випадках особа звільняється безумовно. При цьому звертаємо увагу на те, що особа на підставі ч. 1 ст. 78 КК звільняється також не від відбування покарання, а від призначеного йому покарання, тобто звільняється безумовно.

Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 115–118.

Ми повинні визнати, що звільнення осіб від покарання у виді громадських робіт, виправних робіт, арешту, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, наприклад на підставі ст. 1 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 р., (засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років, та за злочини, вчинені із необережності, за які законом передбачено менш суворе покарання, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, осіб зазначених в цій статті), помилково відносили до звільнених від покарання (Див.: Білоконев В.М. Застосування амністії в Україні (судова практика). — Запоріжжя, 2009. — С. 123), замість того, щоб вважати їх звільненими від невідбутої частини покарання, оскільки після такого звільнення, якщо такі особи реально відбували покарання, вони визнаються судимими на підставі пунктів 6–9 ч. 1 ст. 89 КК).

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 12 “Про практику застосування судами законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності // Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 2. — С. 15.

Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. — К.: Атіка, 2004. — С. 60.

Між тим, слід погодитись з В.О. Навроцьким у тому, що для того, аби звільнити особу від кримінальної відповідальності, потрібно встановити факт вчинення нею злочину, причому відповідної категорії. Адже невинний не потребує звільнення від відповідальності, він їй просто не підлягає…В той час (ч. 1 ст. 62 Конституції України) особа може бути визнана винною лише тоді, коли її буде визнано винною вироком суду і цей вирок вступить в законну силу. Однак, після того фактично можна говорити про звільнення не від кримінальної відповідальності, а від покарання. Тому звільнення підсудного від кримінальної відповідальності повинно оформлюватися обвинувальним вироком суду, яким підсудний визнається винним і, одночасно з цим звільнюється від кримінальної відповідальності. Для уникнення непорозуміння в цьому питанні слід в ст. 88 КК зазначити, що вступ в законну силу обвинувального вироку суду з звільненням особи від кримінальної відповідальності, судимості не тягне (Див.: Навроцький В.О. Про співвідношення положень кримінального та кримінально-процесуального законодавства, які регламентують підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності // Альманах кримінального права: збірник статей. Вип. 1. — К.: Правова єдність, 2009. — С. 397.

www. nau. kieu. ua № 5-4401км06, 07.09.2006, Ухвала, Верховний Суд України.

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 185–186.

Кримінальний кодекс України // Закон і бізнес. — 2001. — № 25–26. — С. 138.

Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № 2. — С. 5.

www. nau. kieu. ua № 5-3127к08, 28.10.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 186.