В. Білоконев - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

Однак інколи суди не виконують дані вимоги і допускають помилки при обчисленні строку покарання за сукупністю злочинів.

Приклад перший:Районний суд вироком від 01.11.2006 р. засудив В., раніше судимого: а) 20.01.1999 р. за ч. 2 ст. 140 КК 1960 р. на 2 роки позбавлення волі; б) 13.02.2003 р. за ч. 2 ст. 185 КК на підставі ч. 4 ст. 70 КК на 2 роки 6 місяців позбавлення волі, — за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі і зараховано в строк відбуття покарання відбуту частину покарання (3 роки) за попередніми вироками. Крім того, В. засуджено за ч. 2 ст. 121 КК на 8 років позбавлення волі. Верховний Суд України вирок суду скасував і відзначив, що як вбачається з матеріалів справи, В. раніше був судимий вироками судів від 20.01.1999 р. та 13.02.2003 р. до покарання у виді позбавлення волі з його реальним відбуттям. Злочини, передбачені ч. 3 ст. 185 КК, засуджений вчинив в 1997 році, тобто до постановлення цих вироків. Таким чином, покарання В. мало бути призначене спочатку за ч. 3 ст. 185 КК, потім за правилами ч. 4 ст. 70 КК, після чого за ч. 2 ст. 121 КК, і остаточно за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 70 КК [307] www.nau.kiev.ua № 5-1722км08, 21.08.2008, Ухвала, Верховний Суд України. .

Помилка районного суду полягає у тому, що він в строк покарання зарахував відбуту частину покарання за попередніми вироками не до остаточно призначеного покарання за сукупністю злочинів (покарання призначеного на підставі ч. 4 ст. 70 КК + покарання призначеного за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК), а до « проміжного » покарання, призначеного за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК. Суд повинен був призначити засудженому спочатку покарання за ч. 3 ст. 185 КК, потім за правилами ч. 4 ст. 70 КК, після чого за ч. 2 ст. 121 КК, і остаточно покарання за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 70 КК і тільки після цього зарахувати в строк цього покарання відбуту частину покарання за попередніми вироками. Наприклад, якщо б засудженому було призначене остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання (3 років позбавлення волі) більш суворим (8 роками позбавлення волі), то засуджений фактично відбув би покарання на 3 роки більше, чим повинен був би відбути.

Приклад другий:Районний суд вироком від 16.11.2005 р. засудив В., раніше судимого: а) 25.10.1999 р. за ч. 2 ст. 229-6 КК 1960 р. на 3 роки позбавлення волі, постановою суду це покарання на підставі закону про амністію було скорочено на половину і визначено для відбуття 1 рік 5 місяців 19 днів позбавлення волі.11.05.2000 р. постановою суду В. був умовно-достроково звільнений від відбування покарання на 8 місяців 21 день. Таким чином, за цим вироком він відбув покарання у виді 8 місяців 28 днів позбавлення волі; б) 25.04.2001 р. за ч. 1 ст. 229-1 КК 1960 р. на 3 роки позбавлення волі. 10.02.2004 р. його було звільнено за відбуттям строку покарання; в) 07.11.2005 р. за ст. 307 ч. 2 КК на 5 років позбавлення волі, — за ч. 3 ст. 185 КК на 4 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 186 КК на 4 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що злочини, передбачені ч. 3 ст. 185 КК та ч. 3 ст. 186 КК В. вчинив ще в 1997 р. Верховний Суд України вирок суду скасував і зокрема відзначив, що покарання за сукупністю злочинів та остаточне покарання В. вироком від 16.11.2005 р. призначено всупереч вимогам ч. 1 ст. 70 КК, та без урахування покарання, призначеного, призначеного йому вироком від 07.11.2005 р., тобто всупереч ч. 4 ст. 70 КК, а крім того, без зарахування покарання, повністю відбутого за вироками від 25.10.1999 р. та 25.04.2001 р. та зазначеним вироком, а саме — 8 місяців 28 днів, 3 роки та часу перебування його під вартою за оскаржуваним вироком з 12.08.2005 р. по 22.09.2005 р. у виді 1 місяця 10 днів [308] www.nau.kiev.ua № 5-4776к07, 31.10.2006, Ухвала, Верховний Суд України. .

Таким чином, місцевий суд безпідставно не зарахував — 3 роки 10 місяців 08 днів в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів.

В зв’язку з цим, на наш погляд, є сумнівною точка зору В.І. Тютюгіна проте, що “якщо за попереднім чи знову проголошеним вироками призначається покарання передбачене в ч. 3 ст. 72 КК, тобто таке, яке не підлягає складанню (наприклад, штраф), то зазначене у ч. 4 ст. 70 КК зарахування відбутого покарання не запроваджується , бо всі ці види покарань застосовуються до засудженого одночасно і виконуються самостійно — без поглинення, складання і зарахування” [309] Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 235. . На нашу думку, повністю чи частково відбуте покарання зараховується до того виду самостійного покарання, яке засуджений відбував за попереднім вироком. Наприклад, особа була засуджена за ст. 185 ч. 3 КК на 3 роки позбавлення волі і відбула 2 роки позбавлення волі. Після цього вона була засуджена за ст. 309 ч. 1 КК до штрафу в розмірі 510 грн. На підставі ч. 3 ст. 72 КК дані покарання складанню між собою не підлягають і виконуються самостійно. Однак, суд повинен зарахувати частково відбуте покарання за попереднім вироком (2 роки позбавлення волі) в покарання у вигляді позбавлення волі.