В. Білоконев - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

Що ж стосується роз’яснення у п. 10 абзацу п’ятого постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року проте, що незважаючи на те, що призначення покарання, яке згідно з ч. 3 ст. 72 КК за сукупністю вироків з іншими видами покарань не підлягає, суд має застосувати вимоги ст. 71 КК і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком [288] Вісник Верховного Суду України. — 2009. — № 7. — С. 13. , то ми з цим також не можемо погодитися, оскільки Пленум фактично дав роз’яснення судам не виконувати вимоги закону(ч. 3 ст. 72 КК) про заборону складання покарань, передбачених ч. 3 ст. 72 КК, з іншими видами покарань, а це на наш погляд, є неприпустимим.

В теорії кримінального права ці питання детально досліджував В.І. Тютюгін, який відзначав, що перелічені у ч. 3 ст. 72 КК види покарань належать то тієї їх групи, в яку входять такі різновиди покарання, які з урахуванням характеру право обмежень, що в них містяться, не можуть бути співвіднесені між собою в якому-небудь еквіваленті і тому визнаються законом такими, що не підлягають переводу одне в інше, а звідси — і не можуть бути призначенні за сукупністю злочинів шляхом їх складання. Таким чином, закон, виходячи з неможливості переводу таких видів покарань одне в інше, а отже, і їх складанню, встановлює особливий порядок призначення покарання їх за сукупністю злочинів. Тому у випадках, передбачених ч. 3 ст. 72 КК, має місце ситуація, коли не тільки при призначенні покарань за окремі злочини, а й при визначенні остаточної його міри за їх сукупністю у вироку зазначаються відразу декілька видів основних покарань, бо всі вони застосовуються до засудженого одночасно — без поглинення і складання між собою [289] Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 208. .

По-друге, остання точка зору, на нашу думку, містить в собі також і суперечності. Головний постулат її полягає у тому, що штраф або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і вироків підлягає складанню з іншими видами покарань. Це означає, що якщо буде застосований принцип складання покарань, то замість двох окремих покарань, необхідно призначити єдине загальне покарання, яке містить в собі два попередні покарання . «Між тим, при призначенні за сукупністю тих видів покарань, які зазначені у ч. 3 ст. 72 КК, відсутні всі ті умови, які є необхідними і обов’язковими для складання. Ці покарання у поєднанні як між собою, так і й з іншими видами покарань не складаються і у зв’язку з цим не утворюють певну (загальну, єдину) їх суму, а застосовуються до засудженого всім разом (одночасно) і виконуються самостійно, тобто окремо, незалежно одне від іншого, кожне, так би мовити, «само по собі» [290] Там же, с. 210. . Ми повністю згодні з точкою зору В.І. Тютюгіна по цьому питанню і вважаємо, що до цих видів покарань не може бути застосований принцип складання також і тому, що вони являються неспільномірними величинами між собою. В математиці такі величини не мають загальної міри, а тому не можуть бути складенні між собою [291] Математика: Школьная энциклопедия. — М.: Большая Российская энциклопедия; Дрофа, 1997. — С. 340, 351. . Як неможливо скласти ріст чоловіка в метрах з його вагою в кілограмах, так і неможливо скласти покарання у виді стягнення штрафу в розмірі 1000 грн. з покаранням у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На наш погляд, для юристів характерно в своїй діяльності недооцінювати роль математики для гуманітарних наук. Приведемо тільки декілька прикладів із змісту Загальної частини КК, які торкаються призначення покарання засудженим. Так, згідно ч. 1 ст. 72 КК при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи, зокрема з такого їх співвідношення: 1 дню арешту відповідають 2 дні обмеження волі. З цього співвідношення арешту та обмеження волі можна зробити висновок проте, що арешт є більш суворим видом покарання ніж обмеження волі, однак такий висновок суперечить змісту ст. 51 КК в якій арешт та обмеження волі розташовані в послідовності від менш суворого до більш суворого. Приклад другий. Згідно до вимог ч. 1 ст. 72 КК 1 дню арешту відповідають 2 дні обмеження волі, а 1 дню обмеження волі відповідають 3 дні виправних робіт або 8 годин громадських робіт. Питання для учня середньої школи, а скільком дням виправних робіт або скільком годинам громадських робіт відповідає 1 день арешту? Відповідь буде така, 1 дню арешту повинно відповідати 6 днів виправних робіт або 16 годин громадських робіт. Однак в ч. 1 ст. 72 КК відзначено, що 1 дню арешту відповідає 3 дні виправних робіт або 8 годин громадських робіт. Приклад третій. Нескладний математичний підрахунок свідчить проте, що співвідношення між виправними роботами та громадськими роботами, а також між виправними роботами та розміром неоподаткованих мінімумів доходів громадян, в різних статтях Загальної частини КК, між собою не співпадають, так: а) співвідношення між виправними роботами та громадськими роботами для ч. 5 ст. 53 КК є — 1 день виправних робіт дорівнюється 1,33 годинам громадських робіт, в той же час, згідно вимог ч. 1 ст. 72 КК, — 1 день виправних робіт дорівнюється 2,66 годинам громадських робіт; б) згідно вимог ч. 3 ст. 57 КК, — 1 місяць виправних робіт дорівнюється 3 неоподаткованим мінімумів доходів громадян, в той же час, згідно вимог ч. 5 ст. 53 КК, — 1 місяць виправних робіт дорівнюється вже 4 неоподаткованим мінімумів доходів громадян. Приклад останній. Згідно до вимог ч. 1 ст. 72 КК, 1 дню арешту відповідають 8 годин громадських робіт, однак згідно ст. 321-4 КпАП, 1 дню арешту відповідають 5 годин громадських робіт. На наш погляд, коментарій в даних випадках не потрібен.