В. Білоконев - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

По-третє, доводи про невідповідність першої точки зору, вимогам ч. 1 ст. 71 КК, проте, що до призначеного за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, а також вимогам ч. 4 ст. 71 КК проте, що остаточне покарання за сукупністю вироків повинно бути більшим за покарання, призначеного за новий злочин, а також невідбутої частини покарання за попереднім вироком, не можуть бути взяті до уваги, оскільки як правильно відзначав Бажанов М.І. «чинний КК закріплює ще один (крім принципів поглинення і складання) принцип призначення покарання за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків — принцип самостійного призначення і виконання покарання» [292] Кримінальне право України: Загальна частина. — Київ-Харків: Юрінком Інтер — Право, 2002. — С. 341. . Цю точку зору підтримує і В.І. Тютюгін, який підкреслює, що «призначення різновидних основних й додаткових видів покарань шляхом їх одночасного застосування (без поглинення і складання) є не різновидом їх складання, а виступає як самостійний (окремий, особливий) принцип визначення остаточного покарання за сукупністю як злочинів (ст. 70 КК), так і вироків (ст. 71 КК), який призначається у частинах 3 і 4 ст. 72 КК поряд з принципами поглинення і складання покарань» [293] Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 211. .

В четверте, роз’яснення, що містяться в п/п 7 п. 26 постанови Пленуму проте, що «у разі, коли особа була засуджена до арешту або позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 104 КК) або була звільнена від відбування покарання умовно-дострокового (статті 81, 107 КК) і в період іспитового строку або строку умовно-дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов’язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м’які види покарання» [294] Вісник Верховного Суду України. — 2009. — № 7. — С. 13. , не відносяться ні яким чином до застосування (або не застосування) правил, передбачених ч. 3 ст. 72 КК, оскільки наведена рекомендація Верховного Суду України відноситься тільки до застосування правил, передбачених ст. 71 КК, «бо виходить із того, що вчинення нового злочину після засудження за попередній свідчить про підвищену суспільну небезпечність винного, а тому при призначенні покарання за двома вироками, тобто за їх сукупністю, до такої особи не можуть бути застосоване більш м’яке покарання порівняно з тим, яке було призначено їй лише за одним з цих вироків» [295] Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 263. .

Приклад:Вироком суду від 27.06.2006 р. Д., раніше судимого 19.02.2002 р. за ч. 2 ст. 186 КК на 4 роки 2 місяці позбавлення волі, звільненого 26.05.2005 р. умовно-достроково на 1 рік 28 днів, — було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК на 1 рік обмеження волі і на підставі ст. ст. 71. 72 КК за сукупністю вироків призначене остаточне покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 3 місяці. Верховний Суд України, скасовуючи вирок, зокрема відзначив, що відповідно до ст. 72 КК при складанні покарань за сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий, виходячи з їх співвідношення, встановленого в ч.1 цієї статті. При призначенні засудженому покарання за сукупністю вироків суд перевів більш суворий вид покарання — позбавлення волі (невідбуту частину покарання за попереднім вироком) у менш суворий вид покарання — обмеження волі, чим порушив встановлені ст. 72 КК правила складання покарань [296] www.nau.kiev.ua № 5-1865км07, 15.05.2007, Ухвала, Верховний Суд України. .

Якщо ж роз’яснення п/п 7 п. 26 постанови Пленуму тлумачити так, як це тлумачиться в судових рішеннях [297] Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн “Ін Юре”, 2008. — С. 154–157; www.nau.kiev.ua № 5-3857км06, 05.10.2006, Ухвала, Верховний Суд України. , то можна дійти до висновку, що воно забороняє застосування правил, передбачених ч. 3 ст. 72 КК, зокрема проте, що покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають,оскільки «суд зобов’язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі », то це б означало, що постановою Пленуму Верховного Суду України забороняється застосування правил, передбачених ч. 3 ст. 72 КК, а це є також, на наш погляд, неприпустимим;