Посібник зі статті 5 Конвенції - Право на свободу та особисту недоторканність

148. Аргументи на користь і проти звільнення не можуть бути «загальними та абстрактними» ( Boicenco v. Moldova(Бойченко проти Молдови) § 142; Khudoyorov v. Russia(Худойоров проти Росії), § 173), але повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин заявника, які виправдовують його тримання під вартою ( Aleksanyan v. Russia(Алексанян проти Россії), § 179).

149. Квазі-автоматичне продовження утримання під вартою суперечить гарантіям, викладеним у статті 5 § 3 ( Tase v. Romania(Тейс проти Румунії), § 40).

150. Тягар доказування у цих питаннях не повинен перерозподілятися так, щоб на затриману особу покладався обов’язок доводити наявність підстав для її звільнення ( Bykov v. Russia(Биков проти Росії) [ВП], § 64).

151. Якщо національний суд не вказав у своєму рішенні обставини, які могли існувати на момент такого рішення і виправдовували б тримання особи під вартою, Суд не повинен встановлювати їх самостійно та займати місце національного суду, який санкціонував тримання під вартою ( Bykov v. Russia(Биков проти Росії) [ВП], § 66; Giorgi Nikolaishvili v. Georgia(Гіоргі Ніколашвілі проти Грузії), § 77) Лише за допомогою обґрунтованих рішень може бути забезпечений суспільний контроль за здійсненням правосуддя ( Tase v. Romania(Тасе проти Румунії), § 41).

152. Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні під заставу: а) ризик того, що підсудний не з’явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку ( Tiron v. Romania(Тирон проти Румунії) § 37; Smirnova v. Russia(Смирнова проти Росії), § 59; Piruzyan v. Armenia(Пірузян проти Вірменії), § 94).

153. Ризик втечі: Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня ( Panchenko v. Russia(Панченко проти Росії), § 106).

154. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв’язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню ( Becciev v. Moldova(Бекчиєв проти Молдови) § 58).

155. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання ( Sulaoja v. Estonia(Сулаоя проти Естонії), § 64).

156. Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою ( Neumeister v. Austria(Ноймайстер проти Австрії), § 10).

157. У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув’язнення особи ( Idalov v. Russia(Ідалов проти Росії) [ВП], § 145; Garycki v. Poland(Гарицький проти Польщі), § 47, 6 лютого 2007 року; Chraidi v. Germany(Храїді проти Німеччини)§ 40; Ilijkov v. Bulgaria(Ілійков проти Болгарії) §§ 80-81).

158. Хоча загалом вираз «стан доказів» може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, сам по собі він не може служити виправданням тривалого тримання під вартою ( Dereci v. Turkey(Дереджі проти Туреччини), § 38).

159. Перешкоджання судовому розгляду: ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами ( Becciev v. Moldova(Бекчієв проти Молдови), § 59).

160. Ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу ( Jarzynski v. Poland(Яжинський проти Польщі) § 43).

161. Однак з плином часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання підозрюваного під вартою: за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевірок, дачі показань ( Clooth v. Belgium(Клоот проти Бельгії), § 44).

162. Повторне скоєння правопорушень: серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться ( Clooth v. Belgium(Клоот проти Бельгії), § 40).

163. Наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин ( Selçuk v. Turkey(Сельчук проти Туреччини), § 34; Matznetter v. Austria(Мацнеттер проти Австрії), § 9).