Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Коли вже дбати про свій не від кого не залежний стиль, то треба бути послідовним і йти ва-банк. Тоді Ваш стиль буде Ваш і тільки Ваш. І буде шанований, бо “Де відвага, там і щастя”. Пише автор: “…інтригуюча назва“Кохання на Шпреє”. А що як сказати “…інтригуй-душу назва“Кохання на Шпреє”? Буде невтямки?

Читаю далі: “Німці вважають, що будь-який супроводжуючийхарч…”. Мати моя! Аж шість складів! Поки скажеш – язик зломиш! Чи ж ми так спілкуємось між собою? А чому не сказати супровідний(чотири склади) або супутній(три склади), а будь-якийзамінити на всякий:“Німці вважають, що всякий супутнійхарч…”?

Нас привчили, що форми, скопійовані з сусідських форм – найкращі, найвиразніші і найдосконаліші. Коли ж це далеко не так. Наприклад, пару записуючий пристрійлегше передати одним словом записувач.Тобто виходити з можливостей своєї мовної палітри. У наслідку маємо чи не кращий лексичний зразок. Так само поняття закріплюючий пристрійможе передати одне слово закріплювач.

Пригадую: у перших класах школи староста класу звертався до нас так: “Хто хочепіти в кіно – піднесіть руку!”. У дещо старших класах питання виглядало трохи інакше: “Хто бажаєпіти в кіно – піднесіть руку!”. А у випускному класі цей пасаж звучав уже так: “Бажаючіпіти в кіно – піднесіть руку!”. Отак, у процесі навчання жива мова дітей оберталася на канцелярське арго. Чи не варто іноді відходити від канцелярської мови й переходити на людську?

“Кельн стає процвітаючим…містом”. Ащо як сказати квітучимабо медоносним?Буде образніше чи навпаки?

Дохідливість висловленого багато важить для сприйняття тексту читачем. Щоб уникнути важкомовного стилю, часом варто вдатися до стилістичної переробки. Який з двох наступних текстів краще сприйме читач:

“Ми споглядали місто під долинаючу музикуестрадних оркестрів”чи “Ми споглядали місто під музику віддаленихестрадних оркестрів”?

У мовному потоці час дії часто може залежати не стільки від доскіпливої передачі факту, як від наявних мовних засобів. Ми всі вживаємо скороспіліовочі, коли вони насправді скороспіючі.Але мовна стихія схвалила слово скороспілий,і жодна логіка того не змінить. Минулий час передає час теперішній. Цю живомовну рису можна практикувати у цілій низці випадків. Так, “нависаючіскелі” на річці – це “навислі над водоюскелі”, а на суходолі – “навислі над землеюскелі”.

Коли дієприкметник застосувати до малозрозумілого читачам дієслова, то ефект незрозумілости через мудромовність зростає. Навряд чи вираз “…епатуючідовгі поцілунки на очах у сторонніх людей…” додасть шарму будь-чиїй розповіді. Чи ж недосить нам слова шокувати,що ми запускаємо у вжиток ще одне чуже слово, розписуючись у власній безсловесності? Таж давно запозичене і зрозуміле загалу слово безпардоннийкуди краще віддає те, що має віддавати епатуючий: “…безпардоннідовгі поцілунки на очах у сторонніх людей…”.

Мушу застерегти ще раз. Наведені рекомендації лише для тих, хто хоче звільнитися від пут усталених запозичених стилів. Кого ж ці пута не муляють, може й далі гуляти по буфету, як казали в Одесі.

Існує така галузь літератури – популяризація наукових знань. Наука – річ складна і не завжди легкостравна, тому, щоб наблизити її до розуміння загалу, популяризатори пишуть цікаві книжки: “Цікаву фізику”, “Цікаву математику”, “Цікаву кібернетику” тощо. У цих творах атоми й молекули обертаються на гномів та ельфів і викладають у такій формі серйозні наукові істини. Розумна ідея. От я й думаю, а як з мовою? Із чим її порівняти, щоб дохідливіше викладати мовознавчі істини? Може, тоді поменшає “намацальної” мовотворчости і звірі замість “зіштовхуватися обличчям до обличчя”будуть “стикатися ніс-у-ніс”,а люди “лице-в-лице”?Що, як мову порівняти з базаром? На базар базаряни викидають товари, що кому до вподоби. А з мовою хіба не так?