Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Сміх – сміхом, а довгунів з нашої мови треба виполювати. Бо ж прикметник від розповсюджуватище довший – розповсюджувальний.Це слово не для XXI віку. І тут треба бути і винахідливим і рішучим. Я б і поширенняскоротив на ширення.Приклад з газети: “…ринок… стає… місцем розповсюдження…книжок”. А що, як сказати: “…ринок… стає… місцем ширення…книжок”. Чи буде незрозуміло?

То скільки мов знають сучасники: дві чи одну? Прикладів на те, що одну, на воловій шкурі не спишеш. Сюди ж додаймо й такі перли, як відслідковувати, отримувати можливістьабо насолоду(коли і те і те можна просто мати), позаурочний час,(коли простіше вільний час).Чому нас тягне на протокольний стиль? Чи ж ми так і вдома говоримо, серед своїх: “Відслідкуймов позаурочнии час,як нам отримати можливістьдля розповсюдженнякнижок”, або “Чи Ви знайомі з нею намацально?”.Говоримо так? Тоді краще нічого не пишім!

Наголоси у словах багато важать. Візьмім, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголосу. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі, якщо ці заклади під опікою Редактора від Бога. Редактор радіо чи ТБ відповідає за правильне наголошення. У цій царині політика злиття мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило наш наголос у низці слів, і це не сприяє розвитку мови, а навпаки збиває з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський:

Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то ця строфа звучала б так:

Слова несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтЕ ми наголошуємо на останнім складі. Інакше – це київське койне.

Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучать неправильно, бо словники не одностайні щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що слово гарАзд й у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гаразді, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гаразді”.

У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукописна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос – дактилічний:

Ямпіль – Ямпільський, колОдязь – колОдязний,

дурИсвіт – дурИсвітський, коштОрис – коштОрисний,

ненАвисть – ненАвисний, літОпис – літОписний (А. Кримський ),

отже рукОпис – рукОписний, правОпис – правОписний.

Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписнийзберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від логіки сучасні фахівці не можуть, та й щиро кажучи, не хочуть щось із цим робити.

Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос – на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рішення, серЕдина.Саме такий наголос фігурує й у словах пліснява, тупОтнява, тИскнява (Грінченко), шамОтнява, пИскнява (Грінченко), гуркОтнява.