Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Епітети Махісута , досл. «Народжена землею», та Махіпутрі , досл. «Дочка землі», має Сіта, кохана дружина царевича Рами, кот<169>рий теж є втіленням Вішну, сьомим за ліком. І Сіта, і Рама — герої «Рамаяни», давньоіндійської епічної поеми, яка цікава для українця не тільки як високохудожній витвір індійського генія, але й як унікальна історична пам'ятка, ті чи інші реалії якої мають численні аналогії в українському фольклорі, звичаях, обрядах, уявленнях. Ці епітети Сіти й собі сходять іще до ведійських часів, коли вона шанувалася як богиня ріллі й дружина Індри, що означається «господарем поля». Міф розповідає, що коли Джанака, цар держави Відеха в Північному Біхарі, провадив ритуальну оранку землі, то в борозні зненацька з'явилося немовля. Бездітний цар удочерив дівчинку й назвав її Сіта, тобто Борозна. А Сіта в індійській міфології розглядається як утілення Лакшмі, дружини Вішну, яка уособлює щастя, багатство й сімейне благополуччя. На балтійському ґрунті індійській Лакшмі тотожна Лайме , так само як братові Рамі — Лакшману тотожне латиське ім'я Лайман .

Сюжет «Рамаяни» про битву царевича Рами зі злим демоном Раваном («Ревуном»), котрий викрав Сіту й ув'язнив її на своєму острові-столиці Ланка, — це своєрідний різновид міфу про битву Індри та Врітри, а ширше — відбиття календарної, тобто землеробської міфології. У «Рамаяні» функції Індри перейшли на Раму, і це суміщення на міфологічному рівні образів Рами й Індри полегшилося тим, що обоє вславилися успішною боротьбою проти всіляких демонів.

В українському фольклорі, як зазначає І.Нечуй-Левицький, найдавнішим втіленням темних зимових сил, що їх уособлює Врітра (український Ворот або Воротар), є дивної краси олень, якого побачила у вікно Господиня-Сонце й звеліла спіймати для неї. У «Рамаяні» злий Раван, перш ніж викрасти Сіту, підсилає до її лісової хижки, де та жила з Рамою у вигнанні, невимовної краси оленя, якого Сіта велить спіймати для себе і через якого, коли Рама кидається на лови, потрапляє в полон до Равана. У «Рамаяні» Раван викрадає Сіту зі священного лісу Дандака, а в Криму Птолемей і Амміан Марцеллін (II та IV ст.) фіксують Дандаку в землі загадкових таврів. Сіта одружується з Рамою за давнім кшатрійським (воїнським) обрядом сваямвара, дослівно «самобір», «самовибір», коли дівчина через певне випробування, переважно пов'язане з воїнським мистецтвом, сама вибирає собі чоловіка. Подібний звичай існував в Україні ще в XVII ст., про що, зокрема, пише француз Боплан у своєму «Описі України», в розділку «Як дівчата залицяються до парубків».

Семантика землеробського міфу помітна в «Рамаяні» в численних згадках про те, як в'яне й завмирає природа, коли Раван підступно викрадає Сіту. І навпаки, з визволенням Сіти все довкола оживає і розквітає.

Композиція «Рамаяни» повторює композицію рігведійського міфу: божество родючості полонять темні (підземні) сили, на його пошуки вирушає бог-чоловік, долає демонів-крадіїв чужої дружини й повертає на землю (воскрешає) божество. Це тема багатьох українських казок і веснянок, звучить вона і в «Іліаді», де через викрадення прекрасної Гелени, ім'я якої й означає «Сонце», і почалася Троянська війна. <170>

У сьогоднішній Індії з цією перемогою Рами над Раваном, що символізує перемогу добра над злом, світла над темрявою і настання Нового року, та з визволенням Сіти-Сонця пов'язані кілька свят. Одне з них — дивалі, дослівно «ланцюжок вогнів» — уже кілька років відзначається й у Києві, а участь у святкових урочистостях брали Лариса Хоролець, Дмитро Павличко, Іван Дзюба, Микола Жулинський.

На це свято індійські жінки малюють перед порогами своїх осель орнаменти, в яких переважають жовті й сині кольори, кольори нашого державного прапора, що символізують сонце (вогонь, тепло) та воду, без яких неможливе життя. А ввечері дівчата й жінки йдуть на берег річки й пускають за течією човники-каганці, що навдивовижу нагадує подібне дійство і в Україні, на свято Йвана Купала.

Повертаючися до компонента Махі -, слід зазначити, що епітетами Махіджа — «Народжений землею», Махіпутра — «Син землі», Махісута — «Породжений землею», Махісуну — «Син землі» означається планета Марс, по-санскритському — Мангала .

Таким чином, українське прізвище Мазепа співвідноситься з індійським іменем Махіпа , яке означає «Захисник землі/країни», тобто «правитель», «князь», «цар». Постало воно з давнього терміну на означення племінного ватажка, вождя, який первісно поєднував військові й магічні (жрецькі) функції. Невеличка розбіжність між прізвищем та іменем пояснюється тим, що на українському й іранському ґрунті санскритське х , що в певних позиціях звучить як наше г , відповідає іранському та українському з . Наприклад, санскр. хіма «зима» — іран. зіма, Вараха «Вепр» — Вараза ; санскр. вахаті — укр. везти, кахаті — казати, ліхаті — лизати . До речі, санскр. махі «земля» — жіноча форма від маха «великий», яке по-іранському й буде маза . Тобто первісне значення слова махі на означення землі — «велика». Санскр. Махадева «Великий бог» (епітет Шіви) тотожне іран. Мазабага . Тому українське Мазепа — закономірний відповідник санскритському Махіпа .