Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Індійська історія знає цілу царську династію — Пала , яка у VIII–XII ст. правила на сході Індії — в Бенгалії та Біхарі. Кожен з її 18 царів мав у своєму імені компонент — пала, тотожний — па . Засновником династії був Гопала, дослівно «Захисник землі». Найвидатнішим представником династії був Дгармапала — «Захисник віри/дгарми», що уславився заснуванням знаменитого буддійського монастиря й університету у Вікрамашілі, сьогодні визначного наукового центру. Ще одним представником цієї царської династії був Махіпала , ім'я якого тотожне імені Махіпа .

Компонент Махі - є в багатьох термінах на означення царя: махіша, махішвара, махінатха, махібгуджа, махікшіт, махібгріт тощо (СРС, 506); чимало з них сьогодні — популярні чоловічі імена. Він входить також в імена й епітети божеств та міфологічних персонажів, які виявляють стосунок до України, найперше Вішну та його земних іпостасей — Рами й Крішни. Вішну входить до трійці верховних індуїстських божеств — трімурті, чиїм символом є тризуб. Вішну усоблює в ньому ліве вістря, бо ліве стосується саме землі та людей, а Вішну — захисник, охоронець світу, Всевишній; він час від часу спускається на землю в подобі тварини чи людини, щоб очистити її від зла й відновити лад і справедливість. Праве вістря в тризубі уособлює бог-творець Брахма, а середнє — бог-руйнівник Шіва; він же іконографічно й зображається з тризубом. Поклоніння всім трьом божествам на різних рівнях простежується в Україні. Божества Вишень і Кришень згадуються у «Велесовій книзі», писаній волхвами у ІХ ст., за понад сто років до прийняття Володимиром християнства. Прізвища Вишень і Кришень досі побутують серед українців, а на Черкащині навіть є місто Вишнопіль.

Тож Вішну має епітет Махідгара — «Земледержець», який сходить до давньоіндійського міфу про третю аватару (втілення) <168> Вішну. Коли під час потопу землю вкрила вода, Вішну прибрав подоби велетенського вепра, пірнув на дно океану, могутніми іклами підійняв землю й укріпив її так, щоб вона ніколи не занурилася знову. За цей подвиг Вішну отримав епітет Варах а, тобто «Вепр». Що відбилося згодом у назвах ( Варахамула, Варахакшетра ), іменах ( Варахаміхіра, Варахасвамін, Варахагірі ); останнє ім'я, зокрема, мав президент Індії в 70-ті роки — Варахагірі Венката Гірі; це ім'я дослівно означає «Вепр-гора» і сходить якраз до цього міфу про велетенського, як гора, Вішну-Вепра.

Доречно згадати, що вепр, поряд із биком, — символ чоловічої снаги і бойової могутності та відваги. Вепра глибоко шанували давні кияни, він був улюбленим об'єктом князівського полювання, веприну врочисто споживали на бучних князівських бенкетах. У похованнях Подніпров'я часті кабанячі ікла-амулети та щелепи з іклами. Поширений і зараз звичай колоти свиней на Різдво має цілком певне обрядове значення. Про поклоніння вепрові свідчить рясна «вепряча» гідронімія у водозборі Дніпра (СГУ, 97, 225, 441, 489 тощо).

Вепр надзвичайно поширений символ в іранців. У їхній міфології бог перемоги Веретрагна постає в подобі вепра — могутнього, гостроіклого і нестримного в бою. Іранське Веретрагна та індійське Врітрахан (досл. «Убивця Врітри») означають спільне індоіранське божество — Індру, котрий на іранському терені зберіг лише його епітет Веретрагна ; цей епітет відбиває ще рігведійський міф про битву Індри зі злим демоном Врітрою, збережений в українських веснянках. На це понад сто років тому звернув увагу ще Іван Нечуй-Левицький у праці «Світогляд українського народу» (1876).

Індра в українському фольклорі виступає як Громовик-воїн (Іван Княжевич, Йван Громовик), Громовик-пастух, а Врітра — як злий цар Ворот або Воротар. Матір'ю Врітри була водна богиня Дану, тотожна українській Дані. Причому гімни «Рігведи» свідчать, що Індрі в його перемозі над Врітрою допомагав Вішну, а перемога Індри над Врітрою символізує настання Нового року, перемогу добра над злом, світла над темрявою, пробудження природи до життя після зими.

Вепр, поряд із биком та жеребцем, — символ родючості й снаги. У міфології балтійських слов'ян велетенський вепр із білими іклами з'являється з морських вод щоразу, коли їхньому священному місту Ретра загрожує якась небезпека. Цілком можливо, що назва слов'янського міста пов'язується з Врітрою або Рудрою, який тотожний слов'янському Родові і який дав назву літописному місту Родень у гирлі Росі біля Канева.