Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Другий стан давньоіндійського суспільства, з яких мусили походити воєначальники й царі, також рясно відбитий в українських прізвищах. Саме з санскритським кшатр — «сила», «влада» споріднене наше цар , наявне в численних давніх та сучасних українських прізвищах — Цар, Царко, Царук, Царик, Царевич, Царенко, Царевський, Царченко, Цариченко та інших. Воно — і в іменах родоначальників скіфських племен, про яких мовить Геродот — Арпо- ксай , Ліпо- ксай і Кола- ксай . Козаки з прізвищами на Цар - засвідчені в багатьох козацьких полках, особливо в переяславському, Канівському та Київському. Що засвідчує незаперечну приналежність носіїв таких прізвищ та їхніх предків до воїнського стану. А українці в усі часи славилися як вправні й доблесні воїни. Про приналежність до воїнського стану свідчить і козацьке прізвище Мазепа (див. окрему статтю).

Так само в українських прізвищах відбито й четверту верству давньоіндійського суспільства — шудрів . Козак Василь Шудренко був у Кальницькому полку (РВЗ, 271; сотня Борщагівська), у Кропивнянському — Іван Шудриченко /368; сотня Журавська/, у Полтавському — Децько Шудриченко /427; сотня Веприцька/. Отже, існували й прізвища Шудра, Шудрик , від яких ці прізвища утворені. Це підтверджують прізвища Шудра, Шудря, Шудрак, Шудрик і, звичайно, Шудренко й Шудриченко , які побутують у сучасних українців.

Близькі до шудрів за соціальним статусом чамари — «чинбарі», «шкірники», велика етно-кастова спільнота в давній, середньовічній і теперішній Індії. Чамари-чинбарі історично жили по селах, іноді займалися землеробством або працювали на сезонних роботах, шили й лагодили взуття та різні шкіряні вироби. Сьогодні великі групи чамарів живуть також у містах. В індійському місті Бгопал, відомому аварією на хімічному заводі, один із районів, де живуть чамари, має назву Чамарпур , тобто «Місто чамарів», «Чамаропіль». У Полтавському полку, де служив козак Децько Шудриченко , служив і Дахно Чамаренко (407).

Показово, що термін чамар — «чинбар», «шкірник» у мові хінді має різовиди чамвар та чанвар , а також — через звичне чергування в/б — чамбар, чанбар . Що напрочуд близьке до українського чинбар «шкірник», «швець». Більше того, й українська мова знає дві форми цього слова — чинбар та чимбар , як і два дієслова — чинбарити й чимбарити . Тобто є вагомі підстави вважати, що індійське чамбар/чанбар і українське чимбар/чинбар споріднені, сходять до спільного <162> джерела й мають однакове значення. Цікаво, що у водозборі Дніпра засвідчено назву Чинбарка на означення болота (СГУ, 608).

Хінді чам — «шкіра», «шкура» сходить до санскр. чарма, чарман (СРС, 208) із тим самим значенням. Що, як гадають, відбилося в назві індійської ріки Чарманваті (сучасний Чамбал ) у Північно-Західній Індії. Якщо перекласти цю назву українською, то вона звучатиме як «Шкуровиця». Легенда розповідає: річка отримала таку назву через те, що її води почервоніли від «соку шкіри» (санскр. чарман ), тобто крові, коли цар Рантідева приносив у пожертву корів. Тому ця ріка постійно асоціюється в індійській літературі з цим царем.

Слід зазначити, що і в Україні є гідроніми й топоніми, похідні від шкура. Шкурати — притока Десни (м. Мена Чернігівської області), Шкурине — на лівому березі Дніпра, гідрографічна система в Запорізькій області, а також хутір Шкурине , могила Шкурина неподалік, а ще — болото Шкурине (СГУ, 625). Сюди ж, певно, відноситься і Шкорушник — потік у районі Чорного Черемошу. Характерно, що тут же фіксуються й потоки Чемірний, Чемеруватий, Чемеристий — теж притоки Чорного Черемошу. Що несамохіть навіює думку: а чи немає тут якогось зв’язку з санскритським чарма, чарман, хідні чарам, чамра, чам — «шкіра», «шкура»?

Таким чином, назва Панікарча може тлумачитися як «Село купців/торговців», «Купецьке село», або, якщо трохи абстрагуватися, «Торговиця», «Торжище», «Торжок». Ще одне можливе значення — «Село Панікара», «Панікарове село», «Село Панікарів», назване так за кимось, хто мав ім’я, прізвище чи й прізвисько Панікар . Є підстави вважати, що прізвище Панікар і назва Панікарча сходять до надзвичайно давніх, іще ріґведійських часів, що вони — сучасні тому трипільському поселенню, залишки якого виявлено біля Панікарчі. <163>